Дяка Богові

Я вчуся жити у часи останні

У зраді друзів, у брехні обмов.

Як хтось комусь колись не підійшов,  

Бо не було часу або бажання. 

Я вчуся, Боже, стримувати гнів.

Не сердитись. Не піддаватись страху.

У втомі не боятись ворогів.

І випірнути молитвами з жаху,

В який усіх приводить метушня.

Лихая заздрість. Втома від облуди.

Дай збутися в Тобі до того дня,

Коли Ти знову спустишся між люди.

Втомилася. Душа у каятті

Не роздирає ран, а робить інші.

Спасибі, що Ти є в моїм житті.

Що дав мені цей дар - писати вірші.

Такі, як я: у непрохідність рим,

У біль стежок чи серця поривання...

Я научилась тішитись малим...

Сприймати у любові всі страждання.

Я научилась розуміти гнів-

Це зло, яке підкралось, і спокуси...

Я хочу тихо спалювать вогні.

Молитися до Матері Ісуса.

І бути з Богом до кончини днів.

Ти, кажеш, Бог живих, але не мертвих.

Я дякую, що Ти мене створив.

І що тепер відтягуєш від смерті.

Тамуєш біль. У тисячі прикрас

Смієшся тихо від моєї втоми-

І кажеш:"Повертатися до Дому

Завжди нелегко. Я ж - посеред вас!"

Підношу вгору руки наче тіні.

Твоя Любов завджи мене кріпить.

Я плачу, залишаючись на мить

Сама. І повертаюсь ... не в чужину,

А, Господи, в Творіння Твоїх Рук,

Де Дух Святий всміхається привітно.

І піднімаю очі - квіти квітнуть:

По них читаю, Господи: Ти - тут!