Море в тобі говорило

Я розшаровую крила на літні й зимові.

Другі - кладу у наплічник. А перші - надіну.

Море тобі говорило словами любові:

Не покидай - залишайся, прошу, в Україні. 

Чайки були чимсь стривожені й дуже голодні.

Плакали вперто, коли піднімалися хвилі.

Море мене особливо обняло сьогодні-

Ніби прощаючись з ангелом в небо безсило.

Море подумало, що воно мить цю придумало.

Я недалеко. Пісок промиваючи римами,

Плакала голосно в серці. Сміялася в румулу.

І розсипалась туманами, віршами, димами.

Потім - присіла. І довго у нього дивилася.

До глибини було близько - далеко до вічності.

Мартіна Ідена. Ті, що вночі мені снилися,

Більше не будуть еіколи святими чи грішними.

Світлана Нестерівська цікавиться

• Можете залишити хоча б два слова про прочитане?
• два слова