21.08.2019 12:09
only 18+
20 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Душа

Тобі так личить. Щастя від розмов.

Польоти. Горе. Море. І ... низини.

Я бережу словами молитов

Тебе. Люби мене і Україну. 

Чи не любов. Замовлена любов

У сто раз гірша крадених авансів

В обіймах мами. І у скільки шансів

Поміщу те, що більше не було б,


Якби не стало менше і не зникло?!!

Гординю побороти як, скажи?

Коли у серце пхаються ножі?

А до душі приставленії вила?!


Душа в сльозах, боїться, але -о!-

Вона не має й помислу, щоб здатись.

Лиш молиться, щоб з Господом зостатись,

Щоби на світі правило добро.


"Так важко, милий Господи. Провини

Мої мене пренемічну гнітять.

А люди ті, що поруч, ні, не сплять,

А завдають мільйон ран на хвилину.


І роблять дуже боляче. Прости

Їм, любий Боже. Я їм вже простила.

Я хочу свої повернути крила,

Як Твоя Воля. Як велієш Ти"...


І стомлена, замучена докорами,

Стоїть душа навколішки пред Богом.

Любов`ю оповита, як узорами.

А за секунду - знову у дорогу,


Дивитись радістю і зносити терпіння.

Зростати. Каятись. Усім допомагати.

І знову падати - і швидко так вставати.

Дорогою до вічного Спасіння.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись