Коли я садитиму зорі....

Щоб з них виростали прекрасні мої всесвіти,

Ти б також сказав, що ти бачиш у своїм морі.

Бо я у своєму - розмову із Богом трепетну.

На моїх планетах, у моїх невтомних націях

Я вміщую щастя, любов до життя із працею.

Я вставлю шматок допомоги собі і ближньому.

Любові до Бога. І прагнення з Ним у вічності.

На моїх планетах батьки у дітей все радісні.

Вони не зазнають хвороб, ні вмирань, ні старості.

А діти завжди будуть вдячними, будуть добрими.

Дівчата -ласкавими. Хлопці - лише хоробрими.

Дружини - покірними. Чоловіки - розумними.

Там пари у вірності. Люди на диво людяні.

Якби ти навчився зі мною ці зорі сіяти,

Ти б там залишився. В країні, де можна мріяти.

Де раз і назавжди всім серцем когось кохається.

Якби ти зумів перейти у реальність, де є я.

Публікації: Світлана Нестерівська