Дорога до Тебе...

Вона не закінчиться... Я прокладатиму терням, 

Високими мурами і пошматованим лісом.

Глибоким туманом і щойно пророщеним зерням

Я йтиму до Тебе... Крізь диму густую завісу. 

По битому склі. По болоту із пластику й гуми.

По стежці хиткій із каміння і скляної вати.

Я йтиму до Тебе, бо Ти мене, Боже, придумав.

Ти й є моїм Сенсом, який мала я відшукати...

Я все закінчилось би швидше...Не було би досі.

Та часті упадки від Тебе мене віддаляли.

Я йтиму в молитві між стиглого жита колосся.

По білому снігу. По висохлих моря коралах.

По пуху. По моху. По манні небесній на долі.

По свіжій траві й по сухому тепленькому сіну.

Я йтиму до Тебе у своїй дарованій волі.

І вервицю часу молитиму за Україну.

Я йтиму крізь зради. Крізь підлість і лютії брехні.

Крізь білі сторінки. І чорні чиїсь викрутаси.

В сосновому лісі. В садку попід білі черешні.

Я йтиму до Тебе - молитимусь вервицю часу.