Дорога до Тебе...
Вона не закінчиться... Я прокладатиму терням,
Високими мурами і пошматованим лісом.
Глибоким туманом і щойно пророщеним зерням
Я йтиму до Тебе... Крізь диму густую завісу.
По битому склі. По болоту із пластику й гуми.
По стежці хиткій із каміння і скляної вати.
Я йтиму до Тебе, бо Ти мене, Боже, придумав.
Ти й є моїм Сенсом, який мала я відшукати...
Я все закінчилось би швидше...Не було би досі.
Та часті упадки від Тебе мене віддаляли.
Я йтиму в молитві між стиглого жита колосся.
По білому снігу. По висохлих моря коралах.
По пуху. По моху. По манні небесній на долі.
По свіжій траві й по сухому тепленькому сіну.
Я йтиму до Тебе у своїй дарованій волі.
І вервицю часу молитиму за Україну.
Я йтиму крізь зради. Крізь підлість і лютії брехні.
Крізь білі сторінки. І чорні чиїсь викрутаси.
В сосновому лісі. В садку попід білі черешні.
Я йтиму до Тебе - молитимусь вервицю часу.