15.09.2019 12:06
only 18+
28 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Удар

Я крила свої обтяла.

Посіяла душу в море.

Усе я тобі віддала.

Ти зник, залишивши горе. 

Ти в серце моє

Насипав піску-

Його я відсіюю часом.

І зник в небуття.

Я ж мрію таку

Плекаю: побути знов разом.


Я віддаю тобі

Веселі ноти

Своїх найкращих спогадів весни.

І плаче дощ.

І томиться Голгота

Від кроків, які здійснюємо ми.


Я молюся в ніч,

Щоб ти зрозумів,

Для чого з тобою створені.

Признайся мені:

На схилі вітрів

Ти пишеш листи любовнії?


І ти ще дзвонив.

Чув голос здаля,

Що я не пригадую сутінки

Того, що любив...

Лиш борт корабля

Тебе завжди стримував з лютості.


Море дихало.

І пручалося.

Не хотіло тебе пробачити.

Я у моря того

Питалася:

"То ви, хвилі, за нами плачете?"


З різних боків неба

І старого нашого сонця

Я виписувала цитати для життя інших.

Мені тебе не треба.

У мене виросте донця.

Мій чоловік любить Бога. А не Ніцше.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись