19.09.2019 18:24
Для дорослих (18+)18+
144 views
Rating 5 | 6 users
 © Роман-Мтт

Годинна справа

на реальних подіях, 18+

 




16:20


Сумка з горіхами час від часу здригалася - до неї падали нові плоди. Двійко бомжів паслися під розлогим горіхом біля п`ятиповерхівки. Вони вибирали із землі стиглі плоди і скидали їх до старої брудної сумки. Подекуди безхатьки лущили на плодах ще не облізлу шкіру, чавили шкаралупу і відразу їли. Так ці бідолахи готувалися до зими, сподіваючись набрати хоч трохи жиру до чергової, анонсованої інтернетом "самої холодної зими століття". Сонечко нарешті прогріло повітря до +18. На календарі було 18 вересня.

 

- Тут ще дні два будемо збирати, а потім - в сусідньому дворі, там ще одне дерево є. Але там ще не падають, - промовив один з них.

- Дядь-Саша, а чому не біля школи? Там здорові горіхи. І жиру в них більше, - зауважив напарник.

- Ні, Колюня, там ті кляті школярі, охорона… Палича одноокого пам`ятаєш? От саме там в минулому році ті бісові діти його і підпалили. Сильно попекло тоді Палича, хворів довго, зиму тому і не пережив. А Костяну-старому - охоронці ребра зламали - просто мимо проходив, а потім ще і мєнтів викликали. Туди хіба що вночі треба йти, а вночі вже холодно - нема понту енергію витрачати. Та і ті собачники, що там гуляють… Одного разу там на Пєтю Кривого пітбуля спустили… ні, не підемо. Більше намерзнемося впусту, чим наберемо, якщо проблем зайвих і без того не нахапаємось… Хоча горіхи там, дійсно жирні… - якось сумно завершив дядь-Саша.


Вочевидь дядь-Саша був старший і мав статус "досвідченого" в цій дивній компанії, тому Колюня тільки зітхнув і почав ще ретельніше виглядати врожай. Обходячи метр за метром ділянку під розлогим гіллям, він уважно обмацував поглядом землю і полог з зеленого листя, струшував гілки, до яких міг дотягнутися, збирав впалі горіхи і ховав їх до сумки. Працювали так мовчки десь хвилин зо десять.

 

- Випити б, - запропонував Колюня. Старший зосереджено глянув на нього, потім на небо і промовив:

- Рано ще. Давай як сонце сідатиме, бо в нас мало, а ти годинку ще витримаєш - ти молодий, тобі здоровля дозволяє…


Колюня мовчки кивнув головою на знак згоди, провів замизганим рукавом подертого светра собі обличчам і заходився далі збирати. Так минуло ще десять хвилин. Раптом у листі щось заворушилося. Колюня зі стрімкістю кобри накинувся на купу торішнього листя і витяг звідти невеликого щура.

 

- Ги-ги, ось і м`ясо! - зрадів він, - пішли, зараз зажаримо, поки свіжий.

- Пішли, - якось спокійно і без радості відповів йому напарник.


Тільки-но дядь-Саша забрав сумку, Колюня, як справжній мисливець зажадав скрутити щуру шию. Але той, наче як відчув передчасну свою смерть, оскаженіло заверещав. Обидва безхатька здивувалися, на секунду буквально, але на цю секунду щур подовжив собі життя.

Бомжі посміхнулися одне одному - м`ясо хоче жити, зрозуміло, що нікому не хочеться бути обідом. Але щур ще раз гучно заверещав, і при тому якось примудрився вигнутися і вкусити свого ловця за руку. Це ще на пару секунд зберегло життя потворі. Колюня гучно виматюкувався, смикнув від болю рукою, але здобич не випустив. Миттєво іншою рукою він вже вхопив тварюку за голову, щоб напевно завершити задумане, і тут щур заверещав втретє, тільки вже зрозуміло заверещав:

 

- Не вбивай - я грошовий щур, я вмію гроші приносити!


Обидва волоцюжки переглянулися, потім поглянули на щура.

 

- Так, так. Я вмію приносити гроші. Якщо лишите мене в живих, то носитиму вам. Скільки скажете - стільки і натягаю! - проверещав гризун.

- Ти це теж чуєш? - старший бомж ошелешено спитав у Колюні.

- Так… Галюни? Може під цим горіхом наркомани щось варили? От тепер від горіхів і плющить? - відповів він.


Щур замотав головою:-

- Ні, це все насправді. Кажіть скільки треба грошей, і я натягаю. Я навчений шукати і приносити гроші.

- Двісті тисяч, - сказав дядь-Саша.

- Доларів, - швидко зорієнтувався Колюня.

- Згода, - відповів щур, - відпускай вже.

- Не мало? - запитав Колюня старшого безхатька.

- Мало… слухай, малий, - звернувся старий до щура, - а можна більше?

- Ні, замовлення вже прийнято. Моє життя вартує 200 тисяч долларів. Ви самі його так оцінили. Не хочете двісті - краще вбивайте. Мені вам цю суму натягати - десь два роки треба буде. Тому обирайте: або двісті штук баксами, або - робіть те що збиралися, - розпачливо проверещала тварюка.

- Як так два роки? Я може і не протягну стільки… - зажурився дядь-Саша. Щур подивився і сказав:

- Можна трохи швидше, я знаю місце, де один божевільний зарив банку дволітрову з баксами. Там полтос, не менше, а може і більше. Це під старим розлогим горіхом у школі, тут поруч. Можемо прямо зараз відрити, я покажу.


Безхатьки переглянулися - рити у школі, де тебе могли підпалити кляті діти, де можна отримати по ребрах від неадекватних охоронців чи бути покусаними скаженими псами не менш скажених власників, їм геть не подобалося.


- Вони точно там зариті? - спитав дядь-Саша.

- Так, точно. Це мій попередній хазяїн їх там зарив. Я сам бачив, бо останню купюру йому саме туди приносив, і на власні очі спостерігав, як він заривав їх, - пропищало гострозубе створіння.

- А де він подівся, той твій власник? - спитав Колюня.

- А-а-а-а, - безпорадно махнув лапою щур, - помер… Від зараження крові, - для чогось додав він, - Ну що, йдемо бакси відкопувати? Бо я і сам би їх відкопав, але ту кляту банку не здужаю відтарабанити вам, чи ще хулігани відберуть.

- А грець з тобою, гайда Колюня, - промовив дядь-Саша і вони рушили до школи, - тримай його, бо ще звалить раніше часу.


16:53


Сонечко котилося поволі до горизонту, температура відчутно впала.

Дядь-Саша і Колюня чимчикували до школи, що розташувалася у двох кварталах від їх попередньої "точки". Йшли мовчки. Люди шарахалися від двох бомжів, один з яких ще й тримав у руці живого щура.

Перетнувши перехрестя, трійця пірнула у двори житлового кварталу, посеред якого розташувалася школа. До місця дісталися за хвилини три. Невеличкий сквер при школі був ліворуч, величезний розлогий горіх ріс прямо в центрі. Трійця підійшла до стовбуру. З іншого боку шкільного подвір`я роздалися гучні голоси компанії підлітків, що зависали "на ступєньках" пожежного виходу.

 

- Де рити? - спитав дядь-Саша. Колюня хотів випустити тварину, але дядь-Саша спинив його і сказав, - Ні, тримай його, бо ще втече зараза…

- Та не втечу, - просичав щур, - зроби два кроки ліворуч, так, тепер вперед. Стій, от тут рий.




Дядь-Саша почав скрести землю руками. На диво втоптаний грунт добре піддавався, був пухким, але натяків на банку не було. Голоси підлітків з іншого боку школи стали гучніші.

 

- Вона точно тут? - роздратовано промовив дядь-Саша.

- Там, рий швидше, бо якісь дітлахи сюди йдуть, рий давай, вона на півметри вкопана - гроші близько до поверхні не ховають, бо дощем верхній шар грунту аж бігом розмиє.


Голоси наближалися. Дядь-Саша рив, Колюня тримав тварину. Голоси стихли. Зненацька Дядь-Саша намацав щось під рукою у вже досить глибокій ямці. Наче як це була пластикова кришка на банці. І одночасно йому наче примарився звук чиркання запальнички. Ні, він не почув його явно, він просто його якось відчув. У повітрі запахло паленим рядном з домішками горілого пластику і сміття. А потім роздалися голоси:

 

- А так тобі, смердюча потвора! - позад них стояли підлітки і дивилися як розгоралася брудна куртка дядь-Саші, - Клад там шукаєш чи картоплю на зиму посадити вирішив? А ну геть звідси, виродки, пішли к хєрам з нашої школи!!! - насміхалися хлопці.

- А-а-а-а, - закричав дядь-Саша і почав качатися по землі, намагаючись збити полум`я, що швидко поширювалося засмальцьованим одягом.

- Ах ви потвори! - скажено закричав Колюня, виставив уперед руку з переляканим щуром і кинувся до хлопців.


Школярі перелякалися, хтось крикнув "валимо", і вони чкурнули на інший бік школи через центральний двір. Колюня біг за ними і кричав страшні прокльони. На гвалт з центрального входу будівлі вискочили два бугая-охоронці, в одного з яких була дубинка. Вони кинулися Колюні напереріз, збили його з ніг. Колюня розтягнувся на асфальті. Один з охоронців болюче копнув його по ребрах з одного боку, а інший тричи зарядив дубинкою по спиняці з іншого боку. Від страху і болю Колюня розчепив руку, і випустив щура, який накивав п`ятами у бік найближчих кущів. Але звідти вийшов мужик з величезним мордатим псом на повідку і без намордника. Щур кинувся назад до Колюні.

Колюня тільки встиг прикрити голову руками, як до них в компашку з охоронцями увірвався пес, і намагаючись схопити щура, натомість прокусив Колюні руку. Коля закричав. Щур викрутився і побіг далі. Пес кинувся за гризуном. Хазяїн пса не втримав повідка і повалився на Колюню. Перелякані охоронці тепер по черзі били хазяїна пса і безхатька.


Щур дременув до скверу, де горів дядь-Саша. Він шмигнув у полум`я і пропав. Великий пес спинився перед чорним обпаленим бомжем, нюхнув задимлене повітря, покрутився трохи і, нічого не знайшовши, пішов собі назад.


Щур виліз з виритої дядь-Сашею ямки, огледівся, віддихався і просичав: "А нехєр зі щурами зв`язуватися, теж мені золоту рибку знайшли, при-и-и-дурки…". До подвір`я школи вже заїзджали карета швидкої і машина поліції. На годиннику було 17:15, сонце сідало, температура падала.


Епілог.

Дядь-Саша помер від опіків за тиждень - у лікарні ним ніхто не опікувався. Колюня помер за півтори місяці, на смітнику, від зараження крові, патологоанатом казав, що причиною зараження міг стати укус тварини, ймовірніше гризуна. Хлопців, які підпалили бомжа в школі, так і не знайшли - одним з батьків пацанів з тієї компанії виявився районний прокурор. Пса без намордника за місяць довелося приспати - він підхопив стригучий лишай від покусаного ним іншого безхатька, це пізно помітили і підвищені дози ліків, неправильно призначені ветеринаром, геть заслабили тварину. Сумка з горіхами зникла безслідно.




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 20.09.2019 13:53  Каранда Галина => © 
 20.09.2019 12:40  © ... => Шепітко Олександр 

Ще були хазяїн пса і компанія підлітків. 

 20.09.2019 12:15  Шепітко Олександр => © 

вибір невеликий - або охоронці, або пацюк)) 

 20.09.2019 12:10  © ... => Каранда Галина 

Я взагалі думав спочатку дописати, що щур був застрелений при спробі перетнути україно-словацький кордон, а поруч з тушкою прикордонники виявили широкий напівкруглий слід, що тягнувся у річку і нагадував наче вм`ятину від циліндру діаметром до 20-25 см. Але потім передумав і вирішив не наворочувати далі. 

 20.09.2019 11:49  © ... => Шепітко Олександр 

Щодо "в кого впихнув себе автор". Я так думаю в когось, хто лишився в живих ;)

Гете правий на всі 100, до речі. 

 20.09.2019 11:47  © ... => Шепітко Олександр 

Про гроші в фб і реалі вже питали. Там активніша дискусія трохи ;) 

 20.09.2019 10:47  Каранда Галина => Шепітко Олександр 

Гроші щур назад закопав))) 

 20.09.2019 09:26  Шепітко Олександр => © 

Хотів було згадати іншу історію з пацюком та безхатьком, та не став - ще подумають, що її видумав...

От що здивувало в коментарях, то це те, що ніхто не запитує про гроші. Чи люди змінилися, чи може читали неуважно?..

Сподобався майже каламбур в реченні :"Дядь-Саша помер від опіків за тиждень - у лікарні ним ніхто не опікувався." ...від опіків, бо не опікувалися)))

а ще вчора ФБ підсунув отаке -

«Кожен письменник, до певної міри, зображує у своїх творах самого себе, часто навіть всупереч своїй волі.

І. Гете »

Сиджу ось і думаю - в кого ж себе впихнув автор?..

 20.09.2019 08:32  © ... => Тетяна Ільніцька 

Чого сумно? Це веселе оповідання насправді. Апроксимуйте на ситуацію що склалася - весело буде. ;) 

 20.09.2019 08:21  Тетяна Ільніцька => © 

Повчально, Романе, і печально водночас. Отаке воно, наше життя, іще крутіше за квест. 

 19.09.2019 21:28  Каранда Галина => © 

Та схожих історій в кожному місті нашкребти можна немало... 

 19.09.2019 21:04  © ... => Каранда Галина 

Дякую, насправді це реальна історія, більша частина подій у сюжеті реально відбувалася на Волині (не згаю де і коли, але люди звідти ту історію привезли) а може і не на Волині, але це не я вигадав все це. Окрім говіркого щура звісно. 

 19.09.2019 20:19  Каранда Галина => © 

Доки щур не заговорив, думала, що на вас не схоже. Аж ні - все нормально: Роман)))).
Не жалієте Ви своїх ЛГ, ох, не жалієте))). І, на жаль, аби той щур таки мовчав - абсолютно реальна історія. 

Публікації автора Роман-Мтт

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо