Я розкажу лиш Богу
Як підходить дорога
До чергового роздоріжжя.
Дві руки розімкнуться - розійдуться їх спільні долі.
Ради чого в цім світі вижив.
І пройшов по стежках повних праці моєї долі.
Я - маленький Івасик
У тих полотняних штанцях,
Що сестра фарбувала корою старого дуба.
Я святив з мамов паску.
Я пас гусенят від ранку
За селом, над рікою, у тому зеленому лузі.
Я до церкви ходив
У неділеньку з мамов і татом.
Помагав їм чим міг. Поважав. Завжди слухав у всім.
Ну а потім убив
Хтось за Гімн мого старшого брата.
Він співав "Ще не вмерла...". За це хтось його умертвив.
Я женився. Я дбав.
Від зорі до зорі я ся мучив.
Я для своїх діток навіть небо руками схиляв.
Щоби мали що їсти,
Носив пропотілі онучі
У старих кирзаках.
А не завжди і я доїдав.
В мене вмерла донька.
Злії люди її не врятують.
Я ночами не спав - по лікарнях лишав свої сни.
І ніколи уже
її голос так любий не вчую.
В дев`яносто моїх мені шкода отої весни.
... Я багато страждав.
Та про це я розкажу лиш Богу
Серед вишитих трав
Простирається моя дорога.
У любові Небес
У обіймах небесної Мами,
Боже, прошу Тебе:
ОПІКУЙСЯ МОЇМИ ДІТКАМИ.
