24.11.2019 09:40
Без обмежень
10 views
Rating 0 | 0 users
 © Меньшов Олександр

Залізом та кров`ю. Книга 1

Чесно і грізно

10

…–Хадаган! – повторив голова місії. – Отже, заколотники звернулися до Хадагану!

Мені здалося, що мій доклад його анітрохи не здивував. Невже він про те вже знав, а я лише підтвердив відому йому інформацію? – промайнуло в голові.

–Я все розповів в Розшуковому приказі, – чесно заявив я. – Вірніше, майже все.

–Розповів… майже… Добре, – якось байдуже відповів П’єр ді Ардер. Він подивився на мене якимось туманним поглядом. – Я так розумію, що відтепер Жуга прийде до мене вимагати сатисфакції.

–Що вимагати? – не второпав я.

–Пусте! – байдужим жестом відмахнувся голова місії. – Скажи ліпше, про Хадаган ти також йому розповів?

–Не ризикнув, – тихо промовив я.

Відразу ж пригадалась гаряча промова Ісаєва: «Уявіть іншу ситуацію, коли ці знання попадуть до Імперії. І завтра ми побачимо відкритий портал з Ігшу, через який сюди хлине хадаганська армія»! 

–Але він здогадується, – додав я.

–Отже тоді Жуга на своєму місці… якщо здогадується, – посміхнувся П’єр.

–Вам би слідувало подумати про дещо інше, а саме про ельфів, які розповіли заколотникам про те, чим займався Ентоні ді Вевр! Серед вашого оточення є зрадники!

Голова місії нервово здригнувся. Думаю, він і так про це здогадувався, а моя фраза лише досипала солі на болючу рану.

–Ельфи… ельфи… зрадники.., – повільно пробурмотів П’єр.

Він кинув косий погляд на Бернара. Той на якусь мить забарився, а потім раптом повідомив нам, що у нього термінові справи. Хвилина, і ми залишились з головою місії наодинці.

–Знаєте, – начав я, – упродовж всіх цих, м’яко кажучи, пригод в Південній Берестянці, у мене було дивне відчуття… наче за мною стежать.

П’єр ді Ардер нахилився вперед та втупився в мене уважним поглядом.

–Отой напад дикого вепра, який потім виявився лиходієм, – перелічував я. – Сатир, який переслідував мене до самого астрального моря… Були й інші моменти. Все це тільки додавало впевненості, що хтось наказав розшукати саме мене… Питається: «А навіщо то йому»?

–І хто він? – додав голова місії.

–Так-так… Не думаю, що та особа з приказу Жуги Ісаєва, бо в мої обов’язки входило лише розшукати схрони зі зброєю. А цим займався не тільки я… Про зниклого чаклуна, а також про те, чим він займався в приказі й не здогадувались. Інша справа ельфи! Та й слова морочників, що хтось з них розповів заколотникам…

–Ді Дюсери, – заявив П’єр.

–Ви все ще вважаєте, наче цей Дім причетний до…

–Вважаю! – різко сказав голова місії.

–Хто всрався – невістка, так чи що? Чому у всіх гріхах ви звинувачуєте Дім ді Дюсерів?

–Боре, ти багато чого не розумієш!

–Так поясніть!

–Ти не зрозумієш… Не зрозумієш.

–Ви саме через свої забобони, що до ді Дюсерів й осліпли! Тепер ясно, чого ви відправили Бернара геть звідси…

–Нічого ти не розумієш! – сталевим голосом промовив П’єр. – Справа куди глибша!.. Давай припинимо це безглузде сперечання!.. Ти славно потрудився, – цілком серйозно заявив голова місії. Він трохи посміхнувся та додав: – Твоя допомога, без зайвої похвали, дуже ціна для нас.

–Яка ж допомога? Я ж не зміг привести Ентоні до вас…

–Головне, що ти його знайшов.

–Але ж…

П’єр ді Ардер різко підвівся, наче закінчуючи розмову.

–Дозвольте ще одне питання, – підступив я до нього. – Хто такий Гудимир Бельський? Коли я називав його ім’я, ви нервово стрепенулися… То ж, вважаю, ви знаєте цю особу.

–Це зрадник! – сухо кинув голова місії. – Серед всіх народів, чого тут приховувати, завжди були зрадники… І серед людей, і серед ельфів… тих же орків...

– Туманна відповідь що до того Бельського… Він же зараз в Горішку?

–Хмм! – зіщулився ельф. – Поки ти ходив нам дещо стало відомо… Я кажу про заколот в Горішку! В Раді вважають, що головним ініціатором…

–Ким?

–Що зачинателем бунту, його керманичем… є саме Гудимир Бельский. Ти от питаєш, хто це такий? Ну… ну скажімо так, що це можливий кандидат на роль Великого мага.

–Тобто?

–Дивись ширше. От уяви, що Світолісся намагаються захопити. Змінити владу, як кажуть бунтівники з Горішку. Що стане тому перепоною, як думаєш?

Я зізнався, що поки не розумію, куди схиляється розмова.

–Мова йде про Айденуса! – заявив ельф. – Він тримає цей алод від того, щоб той не поглинув астрал. Чи знаєш ти реальну силу цього мага? А я тобі заявляю, що без його відома тут, в Світоліссі, ніяка миша не пискне! Все, що робить, наприклад, та ж місцева влада відбувається під його керівництвом.

–Прямо все?

–Я кажу про загальні речі, а не про якісь окремі випадки. Рада, Розшуковий приказ, Міський приказ… навіть Захисники Ліги… Церква Світла з паладинами… все це такі собі інструменти, якими керує Айденус… Намагається керувати.

–Що значить «намагається»?

–А те, що ця палка має й інший кінець! Ті ж сили використовують Айденуса у своїх іграх. Розумієш? Вони без нього ніхто, але і він без них не може обходитися…

–До чого все це?

–А до того, що прийде до влади інша сила… наприклад переможуть заколотники з Горішку… Куди їм звертатися? Звичайно, що до Айденуса. Але чи схоче він з ними знатися? Чи не знищить, буцімто якусь мураху? Не думай, що бунтівники зовсім без розуму…

–Гудимир Бельський? Він хоче стати наступним Великим магом цього алоду?

–Хоче, – погодився голова місії. – Але скажу тобі прямо: він ще слабкий для того… То ж і звертається до Хадагану, шукає від Імперії якоїсь допомоги.

–Допомоги у Хадагана? Це досить дивно… Хто при своєму розумі стане просити допомоги у голодного вовка? Той Гудимир не боїться, що Імперія його використає, а потім викине на смітник?

–Якщо Бельський пішов на такий крок, значить у нього є козирі.

–Ви сказали, наче він слабкий маг?

–У відносному плані, звичайно… Це якщо порівнювати його та того ж Айденуса.

–То ж ви знаєте Бельського?

–Мені чимало чого відомо про цього мага… Гудимир завжди прагнув до влади. Він навіть колись допомагав і нам, ельфам.

–В чому?

–У розшуку членів сім`ї ді Дюсер. Гудимир сам запропонував свою допомогу. Проте згодом вияснилося, що Бельський таємно бажав заволодіти знаннями переслідуваного Дому. Сподівався тортурами вивідати їхні секрети… Твій товариш – Бернар – також попав в його руки. Він, мабуть, тобі про те не розповідав? Клемент ді Дазірє витяг твого паладина з лап Гудимира… Дякуючи йому той все ще живий. Отаке!

–Тобто… тобто Гудимир намагався…

–Він не прийшов допомагати нам шукати зрадників, а хотів зміцнити свої сили за рахунок ді Дюсерів. Клемент вивів його на чисту воду та одним з перших відкликав свій дозвіл на «полювання»…

–Полювання? Наплюй мені горобець на макітру! Так ось як ви називали переслідування Дома ді Дюсерів? О, Сарне! Чого я ще не знаю про боротьбу з ді Дюсерами?

–А навіщо воно тобі?

–Бо чим далі ми йдемо, тим більше помилок минулого стає нам перешкодою. Отже, Клемент також приймав участь в пошуках та затриманні ді Дюсерів?

–Чому відразу «приймав»? – посміхнувся ельф.

–Але ж дозвіл на «полювання» дав?

–В той час картина виглядала трохи інакше, чим ми її бачимо зараз…

–Які ж ви всі… мерзотники! Картина… інакше.., – прошипів я. – А те, що ви загубили стільки життів, це як назвете?

–Вважати ді Дюсерів абсолютно безвинними – суцільна дурня! В тому, що тоді сталося на Балу більше помилок саме тієї сім’ї! Інші ж…

–Інші, це Даккар ді Дазірє? А він, виходить, святий?

–Тихіше, мій друже! Всі помиляються! – обірвав мене П’єр. – Який же ти категоричний, Боре! – голова місії миролюбно похлопав мене по плечу. – Біле – чорне… світле – темне… ворог – друг… Але й дитині ясно, що це все крайнощі! В Сарнауті чимало сірого кольору. Всі ми сірі, чого вже гріха таїти! – П’єр підійшов до невеликого круглого столика, де стояли келихи насиченого гранатового кольору. Налив в два з них вина, через що в повітрі повис солодкий запах якихось прянощів. Ельф підніс мені келих та, лукаво зіщулившись, промовив: – Це все «політік»! Тонка гра.

–Тонка? – насупився я. – Ви зараз кого виправдовуєте? Клемента? Гудимира? Свої дії стосовно ді Дюсерів? Хіба не ясно, що помилки минулого і призвели до того, що зараз відбувається в Лізі? Я не кажу тільки про Горішок… Ситуація стосується вашого Ентоні ді Вевра! Я вам казав, що його викрадення скоріш за все було сплановано Гудимиром… Мені про те натякав і Сіверський, страчений вашим Андре… і… і… Тьху ти!

–Заспокойся, Боре! – сердито кинув голова місії.

–Шукати зрадників слід не серед ді Дюсерів… і я в тому впевнений… а серед тих, з ким товаришував ваш Бельський…

–Друже, ще раз кажу, ви не все можете осягнути…

–Та йди ти в дупу! – гаркнув я. – Пропонуєш мені послатися на обставини, мовляв, все через них так вийшло… А дзуськи!

П’єр все ще стояв з протягнутим в руці келихом. Я бачив, як затремтіли крила у нього за спиною. У повітрі зависла напруженість.

–Ось що, – холодним тоном почав ельф, – у мене через годину Рада... Велика Рада… Мені треба підготуватися. Прошу у вас вибачення, але мені треба йти!

З цими словами П’єр поставив обидва келиха на столик та рішуче вийшов геть. За хвилину після його відходу в кімнату впурхнула світловолоса ельфійка. Вона привітно посміхнулася і мелодійним голоском сказала:

–Пане Боре, я прошу вас пройти за мною. Голова місії розпорядився видати вам нагороду.

–Нагороду? – розгублено перепитав я.

–Все вірно. Ходімо!..



 2012-2013 рр




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Меньшов Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше