08.01.2020 17:50
for all
106 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Шепітко Олександр

Смак морозива по двадцять копійок

Смак морозива по двадцять копійок

Василь після обіду саме вмостився полежати в альтанці, коли почув, як біля воріт зупинилася автівка. 

“Кого це ще принесло? - подумалося йому. - І собака чомусь не гавкає.”

Очі розплющувати не хотілося, але тут заскрипіла хвіртка й пролунав дзвінкий Даринчин голос:

- Діду - це ми! Ти де, діду?

Затим і менша, Яринка, заплакала. А там і син озвався:

- Тату, ти ж вдома?

- А де мені ще бути, - піднімаючись з лавки та натягуючи капелюха на голову відповів пошепки Василь. - Вдома, вдома. Заходьте, - вже голосніше додав він, залишаючи альтанку. - З якого це ви дива батька згадали?

- Тату, нам до міста треба - скупитися, - син кивнув у бік автівки, де на місці водія сиділа невістка. - Побудеш з дівчатками, щоби базаром їх не волочити?

- Міг би й не питати, - Василь вже ловив у обійми старшу онуку, перед цим кивнувши у відповідь невістці, яка першою привіталася з ним. - Звичайно посиджу - книжку почитаємо, еге ж, Даринко?

Онука промовчала, натомість сильніше обійняла діда за шию. Василь спробував опустити її на землю, щоб виділити частку обіймів і меншій онуці, але Даринка злазити з рук не хотіла. Тому довелось Яринку підняти вільною рукою й спробувати притиснути її до себе. Та старша на те стала відштовхувати меншу сестру, яка знов заревіла. 

- Агов, агов! Чого це ти, Даринко? - Василь опустив дівчат на землю. - Ти ж знаєш, що мені не подобається, коли ви починаєте чубитися. Дід он який великий - його на всіх вистачить. Біжіть до альтанки - там виноград на столі, - а я з татком ще побалакаю.

Дівчата навипередки побігли до альтанки, але на вході до неї зіштовхнулися одна з одною. І знов Яринка заревіла, в той час, як Даринка вже простягала руку до темно-синього грона.

Василь на те похитав головою й обернувся до воріт, щоб розпитати в сина про їхнє життя-буття. Та не встиг - той вже вмощувався в автівку.

- Може й вам, тату, щось привезти? - син ледь встиг сісти, як автівка загула. 

- Та в мене наче все є - хіба що кісток для собаки, дешевих... 

- Добре, - дверцята зачинилися й автівка швидко зникла за рогом вулиці... 

- То що дівчата, - Василь зайшов до альтанки, - читатимемо книжку, чи на гойдалку підете? 

- І книжку не хочу, та й гойдалка нецікава, - відповіла за обох старша онука. - Діду, а морозиво в тебе є? Бо мама обіцяла привезти, та коли це ще буде… 

- Зараз в холодильнику подивлюся, - Василь почвалав до хати, по дорозі зауваживши, що Яринка таки пішла до гойдалки. 

В морозилці якраз лежали два вафельні стаканчики морозива, тож Василь, захопивши їх, кухлики та ложечки, залишив кухню. 

На подвір`ї він побачив, як Даринка сама гойдається на гойдалці, а Яринка поруч витирає очі й вже поглядає на купу піску біля хліва. 

- Ох, дівчата, дівчата, - прошепотів собі Василь, а вголос покликав онучок:

- Заходьте до альтанки. Морозиво є, але щоб їли його потихеньку, бо ваша мама на мене сваритиметься. А воно мені треба? 

Василь виклав морозиво в кухлики, увіткнув у нього ложечки й поклав на стіл:

- Ось - можете зачекати, поки розтане, або потроху колупайте ложечками, зрозуміли?

- Звичайно зрозуміли, - Даринка, яка вже стояла поряд, витягла свою ложечку з морозива й поклала її на стіл. Потім дівчинка вмостилася на лавці й стала лизати свою порцію ласощів. 

Яринка ж наче й не чула діда - знайшла десь стару алюмінієву кварту і з її допомогою вже ліпила з піску пасочки. Василь хотів було покликати меншу онуку, та потім вирішив, що так навіть краще - морозиво трохи підтане й невістка не сваритиметься, що у дівчат горло серед літа червоне. 

- То що, Даринко, хочеться вже до школи? - Василь вмостився на лавці поряд з онукою. - Це ти в який клас підеш - в другий? 

- Так, - Даринка продовжувала злизувати ледь підталу верхівку морозива. - В школі подружки, там цікаво - не те що вдома, - дівчинка озирнулася на сестру, яка накладала пісок в порожню собачу миску. Монька, Василів пес, на це лише розплющив одне око й перевернувся на інший бік - в буду сонце ще не заглядало, тож там було відносно прохолодно. 

- І багато в тебе подружок? - Василь взяв гроно винограду й по бубочці став доправляти його до рота. 

Даринка звела очі догори й беззвучно заворушила губами. 

- Чотири, - нарешті відповіла вона й знов припала до морозива. Та через мить дівчинка, наче згадавши щось важливе, додала:

- Майже п’ять - і Галька до нас приєднатися хоче. Але вона така вредна, тож ми ще подумаємо. 

Деякий час в альтанці було тихо: Василь жував потроху виноград, Яринка сопіла біля купи піску, який не дуже хотів ліпитися в пасочки, а Даринка по колу облизувала своє морозиво. 

Раптом дівчинка завмерла, примружила очі й подивилася на діда, наче оцінюючи його всього - з голови й аж до п`ят. Потому вона гмикнула й запитала у Василя:

- Діду, а ти дуже старий? 

Василь ледь не подавився виноградиною, прокашлявся й потім перепитав: 

- Чого це ти раптом цікавишся, га? Що вже надумала? 

- Та то Гальку згадала, а в неї дід старезний, що аж-аж… 

- Я теж наче не молодий - бачиш, голова вся біла. А що означає оте твоє "аж-аж"? 

- Галька про діда свого каже, що він пам`ятає найсмачніше морозиво по двадцять копійок. Мовляв це було ду-уже давно. Я в тата питала - він такого не згадує. А ти їв те морозиво - яке воно? Чи Галька все вигадала? 

- Он ти про що, - Василь витер губи. - Якщо відверто, я вже не пам`ятаю, скільки в часи моєї молодості коштувало морозиво. Їсти - їв, а яке воно на смак - теж забув. Отже, я, мабуть, старіший за Галькиного діда… 

- І що - зовсім нічого не можеш згадати? Які ще смаколики тоді були? Галька говорить, що її дід аж сяє, коли розповідає про ті часи - тоді, каже, все було смачне... 

- Не скажу за когось, та я… Знаєш, що я запам`ятав? 

- І що? - Даринка зацікавлено подивилася на діда, водночас облизуючи нижню губу, по якій текло морозиво. 

- Я добре пам`ятаю, як вперше самостійно варив борщ, - Василь взяв на руки Яринку, що саме зайшла до альтанки, витер їй своїм капелюхом долоні й подав молодшій онучці чашку з морозивом. 

- Розкажи, діду, - Даринка посунулася ближче до Василя, скоса позираючи на сестру, яка ложечкою черпала з чашки солодку м`якину. - Мама нам борщ не готує - вона лише каші готувати вміє. І макарони. 

Василь зітхнув:

- А ти добре попроси її. Зараз же все для цього є - що на городі, що з базару, або й в магазині - все є. А в ті часи… 

Я тоді на заводі працював. Одного разу прийшов з нічної зміни, трохи поспав, а потім закортіло раптом борщу. І такого, щоб не з їдальні, де посеред води плаває півтори картоплини й трохи капусти з буряком, а справжнього, як у матері - вашої прабабусі. 

Ще в ліжку я почав згадувати, що ж для борщу треба - їсти я його їв, аж плямкав, та якось не задумувався, що туди класти потрібно. 

Картоплю, капусту, буряк та моркву з цибулею я пам`ятав. Все те можна було знайти в сусідньому овочевому магазині. Про олію навіть не згадав - було сало, тож смажити цибулю вирішив на ньому. 

А от що ще треба - хоч убий, пригадати не міг. І спитати ні в кого було - спілкувалися тоді переважно за допомогою листів. А це ж довго - щоб спитати в матері й отримати відповідь, довелося б чекати днів зо десять - ваша прабабуся далеченько жила. За цей час і борщу перехочеться не один раз. 

- А чом ти їй не зателефонував? Це ж наче швидше? - морозиво в Даринки теж попливло, тому дівчинка взяла таки ложечку. 

- Гм! - Василь усміхнувся й витер Яринчине підборіддя - онука умудрилася вже вимазати його. - Тоді про мобілки й не чули. Та й звичайний телефон теж не у всіх був - прабабуся навіть не мріяла про нього. Тому запитати у неї я не міг. І в гуртожитку, де тоді мешкав, теж нікого - всі на роботі були. 

- А що таке гуртожиток? - Даринка розколотила залишки морозива й тепер пробувала його пити, але вафельний стаканчик не давав - випадав з чашки прямо дівчинці на носа. 

- Гуртожиток - це такий будинок, багатоповерхівка, в якій довгий-довгий коридор, - Василь пальцем витягнув стаканчика з Даринчиної чашки й, висунувши якнайдалі язика, поклав собі до рота. Дівчинка здивовано подивилася на діда, але нічого не сказала.

- ...як від воріт і аж на край городу, - продовжив, пережовуючи вафлі, Василь. - По обидва боки від коридору - кімнати, де живуть хлопці, або дівчата. В одному кінці гуртожитку вбиральні, а в іншому - загальна кухня з холодильником та газовими плитами, - Василь витер вуса. - Уявила? 

Даринка повільно провела поглядом через увесь двір, підвелася, щоб зазирнути за хлів - саме за ним і був город, - але, мабуть, нічого не побачила, бо всілася й шморгнула носом:

- Ого! Довжелезний. 

- Отож.

Василь відклав Яринчину чашку на стіл - онука їсти більше не захотіла, злізла з дідових колін і, озираючись на сестру, пішла до гойдалки. 

- В нашому гуртожитку мешкали тільки хлопці. Готували рідко, переважно яєшню, або смажену картоплю. Бувало, що в магазині брали напівфабрикати - вареники там, чи пельмені - й варили, але не часто. Бо ті напівфабрикати були такі, що вдруге брати їх не хотілося. Ми з товаришем якось спробували приготувати вареники з сиром - в результаті вийшла затірка. Бо вареники розварилися, сир повипадав і довелося ту юшку разом з клаптями тіста ложками черпати - не пропадати ж добру... 

Отже, я швиденько збігав до овочевого магазину, скупився там, взяв велику каструлю й почав готувати перший в моєму житті борщ. Вкинув у воду картоплю, буряк, підсмажив на салі цибулю з морквою, порізав капусту, посолив... 

Наче все з того, що пам`ятав, зробив, та моє вариво зовсім не було схоже на борщ, навіть на той, що в їдальнях пропонують. 

- Діду, а чому ти в інтернеті не пошукав, як готувати? Мама, коли щось не знає, завжди так робить, - Даринка вилизала пальцем свою чашку й тепер заглядала в сестриччину. 

- Якби ж то так, - Василь засміявся й підсунув Яринчиного кухлика ближче до Даринки. - Тоді, доню, не лише мобілок не було - і про інтернет теж ніхто не знав, - рецепти в книжках шукали. 

- Так взяв би книжку, - дівчинка вийняла ложку з кухлика й перехилила його до рота - морозиво вже розтануло, тому поволі, але саме потекло на Даринчиного язика.

- Книжки з кулінарії теж просто так дістати ніде було. Тому довелося твоєму дідові напружувати пам`ять - що ж робило борщ борщем? 

- І що? - Даринка допила морозиво, потім, скоса позираючи на Василя, зубами витягла з кухлика вафельного стаканчика, й тепер, смакуючи, ретельно пережовувала його. 

- Я тоді довго думав, аж поки не згадав: борщ - він же переважно кислий! - Василь поплямкав губами. - А от чим його закислити - хоч кола на голові теши, - пригадати не міг. Врешті решт надумав, що оцет буде саме те. 

Тож мій борщ потихеньку кипів, а я побіг в гастроном - через вулицю, навпроти. Та, на жаль, оцту там не було. Довелося шукати в іншому магазині, потім ще в одному, і ще, і ще, аж поки в овочевому, що за три зупинки трамваєм, не натрапив на нього. Взяв я ту скляну пляшку й швиденько побіг в гуртожиток. Хлюпнув трохи оцту в каструлю з борщем - він ще не встиг википіти, - попробував. 

- І як - смачно вийшло? - Даринка пальцем збирала залишки морозива по стінках чашки. 

- Кхгм! - усміхнувся Василь. - Я б так не сказав. Наче й те, але все одно не те. Я хлюпнув ще трохи оцту, попробував - ні, не борщ. Потім ще додав, переколотив, сьорбнув. І зрозумів, що з оцтом переборщив. 

Не пам`ятаю вже, чи їв я те вариво?.. Мені здається, що виловив картоплю з капустою й саме ними пообідав. Але не впевнений - може їв усе підряд. Бо шкода продуктів було. 

- А як же правильно борщ варити, коли без оцту? - Даринка відсунула порожню чашку й тепер сиділа, позираючи то на діда, то на сестру, яка із задоволенням гойдалася собі на гойдалці.

- То я вже потім написав своїй мамі й дізнався, що для цього можна використати помідори, чи сік, або пасту з них. Отакий у мене був перший борщ. Запам`ятав його, бо за оцтом ледь не пів міста оббігав. А ти кажеш морозиво! 

- До речі, - Василь піднявся з лавки, помацав рукою в кишені, - а сходімо, дівчатка, до магазину! Виберете собі морозиво, яке сподобається. Якщо не їстимете, то дід його в морозилку покладе - до наступного вашого приїзду. 

І ще скажу - запам`ятовуйте його смак. Бо раптом ваші внуки поцікавляться, яке воно було - морозиво вашого дитинства. І будете ви, як я, морщити лоба, намагаючись пригадати. І розповідатимете дітворі казна що - як я оце про борщ. Та чи будуть ваші онуки слухати такі історії?.. 

Василь зняв з гойдалки Яринку, взяв її за руку, другу подав Даринці. Й отак утрьох вони вийшли на вулицю й поволі почимчикували нею до магазину, по морозиво…

*** 

Монька зі своєї буди лише подивився їм услід і навіть не гавкнув. Бо отак розкриєш пащеку - міркував собі, мабуть, він, - а люди скажуть, що брешеш. А воно йому, собаці, таке зовсім не треба - щоби брехунцем обзивали. Тому й промовчав Монька. 

***

І я, позираючи на нього, теж замовкаю. Але все, що ви почули - чиста правда. Або майже чиста. 

Та то вже дрібниці, еге ж?..



м. Дніпро, 08.01.2020 року


Шепітко Олександр цікавиться

  • Шепітко ОлександрМожете залишити хоча б два слова про прочитане?
  • два слова

Публікації: Шепітко Олександр

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Сторінка: 1 з 4 | Знайдено: 23
Автор: Шепітко Олександр
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Василіада;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 08.01.2020 20:39  © ... => Каранда Галина 

ностальгують не за морозивом, а за молодісттю))

в моїй ні танків, ні масла не було, але  ні про що не жалкую...

... а син потім сам навчився борщ варити))

дякую

 08.01.2020 20:32  Каранда Галина => © 

:) то мамин недогляд, що син не вміє борщ варити!)
Хоч оповідання й не про те.
Я з свого дитинства пам`ятаю довжелезні черги за тим морозивом. Бо в село його привозили вкрай рідко.
А взагалі - у кожного був свій ссср, залежно від часу, місцевосці,обставин. Кому як пощастило прилаштуватися. Кого мов танком переїхало, а хто й як сир в маслі катався.