 |
| 17 views |
 | | | | |
| Rating 5 | 3 users | ||||
Сонце
Сонце розкинуло свою павутину,
Над містом й за обрій.
І випадковий добродій,
Проходячи, згадає оту дитину.
Оту щиру, оточену садом мрій,
Маленьку личинку добра,
Чоло якої не торкнулась журба.
Він згадає... що щось винен їй.
Згадає себе. Згадає й піде далі.
Піде і забуде, а сонце світить.
Поки замки кімнат закриті,
-неважливо, зайві деталі:
Хто зайде? Хто захоче зайти?
В твою особливу обитель.
Продовжує сонце світити.
Помітив? Не хочеш пройти?
Ми такі ще діти...
- Увага! Не забудьте ...
Рекомендуємо також:
