М Котик «Сонце»
Сонце розкинуло свою павутину,
Над містом й за обрій.
І випадковий добродій,
Проходячи, згадає оту дитину.
Оту щиру, оточену садом мрій,
Маленьку личинку добра,
Чоло якої не торкнулась журба.
Він згадає... що щось винен їй.
Згадає себе. Згадає й піде далі.
Піде і забуде, а сонце світить.
Поки замки кімнат закриті,
-неважливо, зайві деталі:
Хто зайде? Хто захоче зайти?
В твою особливу обитель.
Продовжує сонце світити.
Помітив? Не хочеш пройти?
Ми такі ще діти...
Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше
Візьміть участь в обговоренні
| 20.02.2020 22:48 © ... => Світлана Рачинська |
Дяки) |
| 07.02.2020 10:13 Світлана Рачинська => © |
сподобалось) |
© Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди
Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори
