05.02.2020 21:22
for all
24 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © М Котик

Сонце

Сонце розкинуло свою павутину,

Над містом й за обрій.

І випадковий добродій,

Проходячи, згадає оту дитину.

Оту щиру, оточену садом мрій,

Маленьку личинку добра,

Чоло якої не торкнулась журба.

Він згадає... що щось винен їй.

Згадає себе. Згадає й піде далі.

Піде і забуде, а сонце світить.

Поки замки кімнат закриті,

-неважливо, зайві деталі:

Хто зайде? Хто захоче зайти?

В твою особливу обитель.

Продовжує сонце світити.

Помітив? Не хочеш пройти?

Ми такі ще діти...

Публікації: М Котик

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 20.02.2020 22:48  © ... => Світлана Рачинська 

Дяки) 

 07.02.2020 10:13  Світлана Рачинська => © 

сподобалось)