05.02.2020 21:22
Без обмежень
17 views
Rating 5 | 3 users
 © М Котик

Сонце

Сонце розкинуло свою павутину,

Над містом й за обрій.

І випадковий добродій,

Проходячи, згадає оту дитину.

Оту щиру, оточену садом мрій,

Маленьку личинку добра,

Чоло якої не торкнулась журба.

Він згадає... що щось винен їй.

Згадає себе. Згадає й піде далі.

Піде і забуде, а сонце світить.

Поки замки кімнат закриті,

-неважливо, зайві деталі:

Хто зайде? Хто захоче зайти?

В твою особливу обитель.

Продовжує сонце світити.

Помітив? Не хочеш пройти?

Ми такі ще діти...

  • Увага! Не забудьте ...





Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.02.2020 10:13  Світлана Рачинська => © 

сподобалось) 

Публікації автора М Котик

Літературні авторські твори, вірші, проза, публіцистика та інше