24.02.2020 14:56
only 18+
34 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Я прихилю Небо

Поближче до тебе, 

Щоб зорі були теплі, 

Торкаючись щік...

Вириваючи біль з скроні.

Коли люди творять

Отут на землі пекло, 

Не бачачи сну...

А торкаючи лиш долоні. 

І моя весна

Пильнувала сухі зими.

Сміялися квіти.

І очі були щирі.

Робилось спокійно

У Бога все за дверима.

А люди не хтіли

Ні радості, ані миру.


Коли підійдемо

Ми кроком п`янким в вірші.

Як будемо знати

Законів усі ноти.

Питалися люди,

Чи " Ангелів ми гірші..."

І я говорила,

Життя - це не лиш робота.



В наборах думок

Приловився сумний настрій.

І стрілися двоє,

Коли вже зовсім не бачились.

Ми йшли по дорозі -

І знову сльозами плакали.

А діти ... просили

Не стати в житті старшими.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись