Кажеш?

Що мені твої думки, твої критики.

Ти все сприймаєш на рівні фантастики.

Душі як сонні глухі паралітики

Тільки у снах піднімались над власністю.  

Кажеш, в житті я усе переплутала?

Я вже не хочу давати всвм здачу.

Я не караю себе - я покутую.

Я вже від болю сміюся - не плачу.

І забуваючись вкотре сонетами.

Вірю в Любов лиш Одного з Вселенності.

Ми не втішаємось більше потретами.

Ми не читаємо прози щоденної.

Кажеш, життя я змарновую хвилями

На тих людей, що нікому не здалися.

Може, в творіння Його закохалася?

Знаєш, я впевно вперто так вірую.