Кажеш?
Що мені твої думки, твої критики.
Ти все сприймаєш на рівні фантастики.
Душі як сонні глухі паралітики
Тільки у снах піднімались над власністю.
Кажеш, в житті я усе переплутала?
Я вже не хочу давати всвм здачу.
Я не караю себе - я покутую.
Я вже від болю сміюся - не плачу.
І забуваючись вкотре сонетами.
Вірю в Любов лиш Одного з Вселенності.
Ми не втішаємось більше потретами.
Ми не читаємо прози щоденної.
Кажеш, життя я змарновую хвилями
На тих людей, що нікому не здалися.
Може, в творіння Його закохалася?
Знаєш, я впевно вперто так вірую.
