Все неспокійно. Затишок- мара
Вона влюбилась, бо прийшла пора.
Вона хотіла встати і піднестись
У небо від природи так воскресле.
Було спокійно. Ґулі у вітрах.
Здавалось тихо. Втома прелегка
Холодно лоскотала шлях потилиць.
Вона плила. Допомагали крила.
І трохи довша лівая рука.
Гроза впліталась в коси не стрічками-
А пальцями посхрещувано в небо.
Вона любила сісти біля тебе
І обійняти голосно руками.
Їй би хоча когось так обійняти,
Щоб той на мить забув усі проблеми.
Так по житті удвох ми і ідемо:
Самотній хлопчик із тату на п`ятах.
Й вона, коли все видиме спокійно.
Коли душа то вгору, то вдолину.
І пам`ятає: десь насправді війни.
Все добре. Бог не кине Україну.