Все неспокійно. Затишок- мара

Здавалось тихо. Втома прелегка

Холодно лоскотала шлях потилиць.

Вона плила. Допомагали крила.

І трохи довша лівая рука.

Гроза впліталась в коси не стрічками-

А пальцями посхрещувано в небо.

Вона любила сісти біля тебе

І обійняти голосно руками.

Їй би хоча когось так обійняти, 

Щоб той на мить забув усі проблеми.

Так по житті удвох ми і ідемо:

Самотній хлопчик із тату на п`ятах.

Й вона, коли все видиме спокійно.

Коли душа то вгору, то вдолину.

І пам`ятає: десь насправді війни.

Все добре. Бог не кине Україну.

Світлана Нестерівська цікавиться

• Можете залишити хоча б два слова про прочитане?
• два слова