06.03.2020 16:43
only 18+
52 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Світлана Нестерівська

Все неспокійно. Затишок- мара

Вона влюбилась, бо прийшла пора.

Вона хотіла встати і піднестись

У небо від природи так воскресле.

Було спокійно. Ґулі у вітрах.  


Здавалось тихо. Втома прелегка

Холодно лоскотала шлях потилиць.

Вона плила. Допомагали крила.

І трохи довша лівая рука.


Гроза впліталась в коси не стрічками-

А пальцями посхрещувано в небо.

Вона любила сісти біля тебе

І обійняти голосно руками.


Їй би хоча когось так обійняти,

Щоб той на мить забув усі проблеми.

Так по житті удвох ми і ідемо:

Самотній хлопчик із тату на п`ятах.


Й вона, коли все видиме спокійно.

Коли душа то вгору, то вдолину.

І пам`ятає: десь насправді війни.

Все добре. Бог не кине Україну.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 07.03.2020 09:20  Анатолій Костенюк => © 

Гарно.