Сповідь
Василь перехрестився, кланяючись до сільської церкви, і з думками про власну чистоту поніс себе додому.
Він дивився додолу, міркуючи про спасіння душі та любов до ближнього, а ще про дітей, яких треба виховати гідними. Відповідальна його місія перед Богом та людьми. Саме зараз, коли він безгрішний після сповіді, зможе донести своїм дітям слово боже так, як хоче його Спаситель.
Невеличкий міст єднав береги річки, яка ніжно журчала і тішила очі Миколи. Він оперся на перила та перебував у медитації. Мо`, пяний? Тротуар менше метра, і Василь змушений був підійти впритул до колишнього однокласника, який себе згубив, бо ніколи не ходив до церкви.
− Слава Ісусу Христу, − тихо привітався Василь, піднявши ногу, аби переступити через кінцівки завмерлого чоловіка, котрі загородили прохід… Він не любив розмовляти з Миколою, бо той був дуже єхидним та грішним.
− Е-е, рости не буду! − Микола розвернувся та заступив тротуар. Василь думав вже пересмикнутись через бордюр та піти дорогою, але щось йому казало, ніби то буде виглядати, як втеча… А додому тре донести честь…
− Дай пройти.
− Та, прошу дуже… Тільки після процедури…
Василь і не з чувся, коли Микола надто швидко, як для "п’яного", підняв руку та дав йому смачного щигля по лобі.
− О-о, тепер йди, − сказав маніяк, розставив руки та виструнчився коло огорожі.
І знову Василя охопила образа та ненависть до того пройдисвіта! Але ж із шістдесятьма кілограмами проти ста не попреш, як і проти вищого на голову зросту! Ще й проти тієї наглої пихи… Василь закляк, червоний як рак, не знаючи за що йому така напасть саме після сповіді… Може то випробування на любов до ближнього? То ж він в покорі схилив голову та оминув небезпеку. Тепер вже майже біг додому, аб’ встигнути донести святість…
Тільки не думати, не думати… Але ті думи його не слухались. Микола вже варився в казані, благаючи про помилування, а він стояв весь в білому та виголошував вирок: «Мало!!!»… О, Василь в кріслі Понтія Пілата, а Миколу прив’язують до стовпа для спалення грішників… Тихо, тихо… Прости, Господи, я раб твій, не дай помислам мене згубити. Не бажаю нікому зла, лишень Слово твоє буду нести… Далі знову ржав Микола, а Василь уявляв нові пекельні муки. А потім знову молився, поки нарешті майже мокрий вбіг додому.
В хаті тихо. Маруся скоцюрбилася, − з тремтячими колінками мила посуд і тихо молилась: «Богородице Діво…» І так без перестану. Намагалась, аби Василь почув слова молитви. Десятирічний Михайлик та восьмирічна Оленка читали Біблію… Але не так читали! Голови їхні були нахиленими, однак очі дивилися на кота, який терся об ноги та переходив від одної дитини до іншої.
− Ах, ти ж! − вигукнув батько, й копнув кота так, що той відлетів на три метри. А Михайликову голову втиснув у Біблію, після чого з носа малого пішла кров та накапала на святе письмо…
Це вже було через край! Михайлик повторив участь кота, а Біблія відмивалася тремтячими руками Василя зі сльозами та страхом від святотацтва. Маруся плакала, втираючи синові носа. Оленка давила сльози, ховаючи страх, та закривала ручками обличчя…
Після просушки святої книги Василь зрозумів, що процедура очищення від непорозумінь в їхній сім’ї після сповіді не вдалась. Йому було шкода дітей, жінку і самого себе. Це сатана його плутає, а насправді він дуже любить своїх рідних і хоче, щоби вони жили як треба, − з вірою. Все той нечестивець! Вивів його з рівноваги! Прости, Господи! Завтра знову піде до сповіді… Маруся розуміла хід Василевих думок, і вже наперед боялася…
…Микола зумисне гупав в коридорі, коли роззувався. Це дало змогу Олежкові сісти в засаду з водяним пістолетом, а Надійці приготувати покривало, яким вони мали накрити «індійця», щоби взяти його в полон. Потім він змушений буде катати їх на коні, відробляючи звільнення. Микола ж спостерігатиме за щасливими очима його Ганнусі, котра милуватиметься їхньою близькістю. Потім їстиме вареники…
А згодом, розкаже коханій, що даремно оббивав пороги в сільській раді. Ту землю біля лісу та озера, яку він облюбував для дитячого спортивного майданчика і спортзалу, таки віддали під будівництво нової церкви… Сказали, що саме туди мають ходити діти у вільний від навчання час, аби знати як жити з любов`ю…
