15.03.2020 14:37
Без обмежень
21 views
Rating 0 | 0 users
 © Гаврищук Галина

Подих

На високому пагорбі стояла волхвиня, одягнута в світло-сіру лляну мантію. Груди прикрашала срібна підвіска − восьмипелюстковий символ Всесвіту. Він був прообразом врівноваження енергій і виглядав вихором, котрий обертається за годинниковою стрілкою. В центрі підвіски вилискував червоний рубін з яйце.

Двісті мільйонів років тому тут величалася піраміда, яка була для цивілізації земних богів зв’язком між Небом і Землею. Тоді з її верхівкою єдналася космічна голка, через яку люди входили у між просторову сітку розгалужень та могли потрапити у будь-яку місцину Всесвіту. Сьогодні ж піраміди сховані Землею від несвідомих і служать тільки волхвам. Вони переходять у п’ятий вимір та активують канали енергетичного обміну між Землею та Свідомим полем Сонячної системи.

Ярина підняла руки догори. Її тіло засяяло у веселковій спіралі чар, які розкручувалися проти годинникової стрілки зі зростаючою швидкістю. Символ Всесвіту ожив, − рубін перетворювався на палаючу крихітну зорю, а срібні пелюстки на яскравий коловорот. Два протилежно направлені вихори спростували гравітацію. Ярина піднялася п’ять метрів над поверхнею та зависла на уявній вершині піраміди.

Червоне світло рубіна розчинялося в біополі жінки, котра сама перетворювалася на зорю, оповиту гарячими струменями розпеченого сяйва.

Зник магнетизм між клітинами і її обриси втратили людську форму. Відунка перетворювалася на палахкотливий диск, який все ще збільшував швидкість обертання. В якусь мить посередині зародилося маленьке сонце і через явлений тунель по осі піраміди пустило промінь до ядра Землі.

Диск перетворився на прообраз галактики із крихітною чорною дірою, котра починала втягувати в себе енергії з простору та посилала їх до серця планети. Для обміну з космосом природна циркуляція енергії потребувала концентрованого стану, котрий формувався у ядрі. А відтак, вона отримувала новий поштовх та піднімалася доверху вже по конусу піраміди – також у вихорі змієвидних сяючих потоків.

Чорна краплина вбирала в себе енергії високої частоти, вироблені людьми, які утворювалися в мить прояву щирих емоцій та почуттів, навіть, якщо це був реальний біль та спротив насильству. Малодушність та страх не поповнювали той океан. Вони залишались осторонь і були їжею для паразитів та матеріалізації нових важких випробувань, що мали народити у відповідь інші реакції людей − боротьбу за виживання, − отримання нових знань та ідей для виходу із кризових ситуацій.

Конусевидний сяючий потік із серця Землі повертався до місця входу та формував новий вихор спочатку навколо сонечка, а потім звужував свою діагональ до крапки. Звідтіля народжувався промінь, потужність якого зростала тисячократно та пламеніла в польоті до неба.

Ні-ні, планета не спустошувала свої заощадження! Вона також дихала, надсилаючи свою кров до більшого серця та очікувала на зворотний поштовх у відповідь. Так! До неї вже прямував чистий космічний заряд надпотужного струменя від Сонця… Він лився вихром, − як розтягнутий конус, по образу символу безконечності. Виглядало як дзиґа, котра намотується сріблястими ниточками чи безліччю світлячків по довжелезному циліндрі з надшвидкісним рухом. Вже біля самого переломлення, яке йшло до звуження і повернення до Землі, потік поступово розмотувався, сповільнювався і легенько вливався у диск обміну.

Сонце дихало подібним чином, з’єднуючись із Центральним світилом Чумацького шляху. А воно єдналося із Чорною дірою споріднених семи галактик. Потім вони об’єднувалися у сім’ї сорока дев’яти братів і сестер… По аналогії, тіло Всесвіту дихало у спільноті близько ста мільйонів галактик, клітиною яких була кожнісінька людина Землі…

О, яка велич поверталася до людей! Яка сила та потужність безконечності текла в їхніх жилах, оновлених після подиху! Новий чистий заряд міг долучити їх до неосяжної сім’ї, якби вони того схотіли. Якби вони не спали та не вірили сонникам. Якби ж вони поглянули на зорі та відчули чисту кров! Якби ж вони хоч раз дихнули радістю буття, яка така проста й непомітна, що й думати про неї не треба, а лишень побачити.

Ось мій палець. Я його торкаюся. Його відчуває мій мозок. Значить, він не сам по собі, це система, цілісність маленького і великого, відомого і незнаного….

Он небо розчинилося в маленькому потічку. Тепер воно журчить, тремтить у веселкових переливчастих іскорках, котрі увібрали в себе сяйво небесного брата… Ціле сонце в одній краплині живе і співає водою! А що ж далі? У ній відбиваєшся ТИ! Тепер і ти разом із небом та сонцем слухаєш чарівну магію єднання та відчуваєш в собі їхню силу і свою… Одну-єдину, спільну, живу.

Ніби в танці, до диску Ярини зліталися світлячки, групувалися у впорядковані спіралевидні ниточки і тонули всередині. Крапка вже перетворилася на подвійний циліндр, перепускаючи крізь себе зустрічні потоки сяйва. Спершу струменем до ядра, звідкіля поверталися конусом до місця переломлення і летіли до неба. Звідти поверталася чиста космічна енергія, яка спершу уповільнювалася в озері початкового вихору, а потім розсіювалася сонцем та оселялася у всьому живому для нового подиху.

Але люди не знали, що кожного дня вони прокидаються оновленими та саме сьогодні можуть відчути силу в собі, − чистоту, яка схована за чужинським мисленням та здатна відновити зв’язок з безмежністю… А завтра буде нова можливість, якби вони здогадалися, що належать до небесної родини і наділені здатністю єднатися зі Свідомістю Матері кожної миті…

Обмін енергій існував поза плином земного часу. Деколи Ярині здавалося, що пройшла вічність і вона повернулася в нове життя. А часом не встигала й дихнути. Опісля, її клітини притягувалися у земному, ще й омолодженому тілі…

Вона не любила моменту повернення. Допоки клітини ще відчували інерцію безтілесного перебування, людський образ її тиснув. Здавалося, що гамівна сорочка стягує кожну клітинку живого храму. Ноги були такими важкими, що не годна зробити крок. Зараз стояла як статуя, намагаючись повернутися до земної ролі, пробуджуючи розум від перерви в мисленні та згадуючи подробиці існування в теперішньому утіленні.

Стало ще важче. Після смерті сина їй все більше хотілося додому, щоби бути там поряд з ним. Але тут є коханий. Вона не може. Яке тіло людське раниме! Як рве її на частки, не даючи зрозуміти який вибір був би кращим… Все, як у всіх. А ті обов’язки, що виконує! Сама ж зголосилася давним давно… Могла б завершити з тим альтруїзмом… Зараз він не приносить особистої радості… Може трохи тішить Еґо після виконання місії… А може їй подобається жити: слухати пісню солов`я, відчувати обійми вітру та ласку води… Так, вода їй найближча, бо була її першим подихом в тілі русалки ще три мільярди років тому, хоч і на іншій планеті.

До Ярини поверталася радість. Вже шкірою відчувала нову благість від вдячної Землі… О, вона дуже уважна й щиросерда сестра! Зараз видасть якийсь фокус для розслаблення… Завше так робить. Що буде сьогодні? Від цікавості почала роззиратися, а посмішка заволоділа нею вже наперед. Заплющила очі…

Опинилася перед невеличким теплим гейзером, в якому тішилося джерело та кликало до свого лона… Це те, що їй потрібно зараз! Земля все відчувала її думи. Ярина прийняла дарунок і лягла в природну ніжність… Згодом, до неї підійшов дикий білий кінь − справжній красень, котрий довірливо опустив круп, запрошуючи в парі здолати неосяжний степ в поцілунках теплого вітру.

Волхвиня насолоджувалася, вдихаючи на повні груди аромати запашних трав та з кожною миттю приймала свій людський образ із вдячністю за можливість пережити новий день на Землі...

  • Якщо Вам сподобався чи був корисний цей текст і Ви хотіли б віддячити або фінансово підтримати дописувача Гаврищук Галина за минулі чи майбутні зусилля, можете перерахувати довільну суму коштів, що Вас не обтяжує, за вказаними нижче реквізитами:
  • або просто не забудьте
  • Ми Вам дуже вдячні та наголошуємо, що кошти перераховуються безпосередньо автору публікації. Інтернет-проект "Проба Пера" жодної фінансової винагороди з переказу коштів не отримує.





Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації: Гаврищук Галина

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше