20.03.2020 18:09
for all
13 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Думи

Я прошу не закривати церков.

Коли ви хворі - ок, не йдіть. Ви й так не ходили до церкви хворі, особливо, коли хвороби були заразні.

Але...

Чи не здається вам це все дивним?

Ми більше боїмося смерті нашого тіла, аніж того, що наша душа по смерті страждатиме, нерозкаяна в непричащеному тілі.

Не думаю, що Господь, допустивши цей вірус - а навіть волосина у нас не впаде без Його згоди,- хотів, щоб ми перестали ходити до церкви, сповідатися та причащатися. Щоб ми боялися одне одного і протирали та мили все на світі після зустрічі з Людиною.

Може, нам не потрібно щаглядати в свої туалети та холодильники, чи є ще мило, туалетний папір та їжа, а краще заглянути собі в душу- чи багато там гімна і чи вона не голодує за молитвою та добрими вчинками...

Я у місті, де вже місяць панує вірус...

Не знаю, скільки випадків підтверджено...

Я не хочу відвертатися від людей, коли вони самотні та потребують спілкування...

Я довіряю Йому...

І готова пройти через все, щоб моя душа була ситою...

Я питаю щодня, що ще можу зробити в цей час і на цьому місці. Сьогодні.

І живу кожен день, як останній...

У мене своя спокута і свої каяття...

Та найголовнішого я ще не зрозуміла і не пройшла...

Коли пройду, то, відчуваю, все закінчиться.

Як?

За це я не переживаю- довіряю Йому. Він краще знає. Він мене створив.

Так, Татку?!))))


Світлана Нестерівська цікавиться

  • Світлана НестерівськаМожете залишити хоча б два слова про прочитане?
  • два слова

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора