Про те, як колись святили паску

-Дідуню, а колись святили паску? Як Ви були малими.

Тепер можу лише згадувати наші з дідусем розмови. Коли він розповідав про щось приємне, то завжди усміхався.Коли про щось сумне, то його миле відкрите обличчя наповнювалось смутком, а потім, ніби згадавши, що це вже пройшло, він знову усміхався.

- Та святили, дитинко

- А як, коли усі церкви були закриті?

-Та збиралися у людей на вборі сусіди і так святили. На Хатках - в діда Андрія, на Слободі - і так по всьому селі. Приїжджав священик на возі і святив, - усміхається. Бо вже не так.

Перша весна без діда.

І перша Пасха. І паска.

Він - далеко. Він Вдома.

І я далеко цьогоріч.

Та знаю, як святять паску у моєму селі, хто і чому за цим спостерігає.

Знаю, що Той, Хто завтра Воскресне, сильніший за всіх людей і всі обставини, які Його заперечують. Знаю, що всі, хто зараз терпить, залишаючись вірними Богу, колись, як мій дідусь, з усмішкою згадуватимуть ці дні, як спільну з Ісусом дорогу на Голготу і святкуватимуть Його Воскресіння☺☺☺