Підробіток
— ... Ми так давно разом, малихо! — гордо сказав Адам. — Тому в мене для тебе є сюрприз!
— Шо ще за сюрприз? — уперше за день відірвалась від телефону Єва.
Адам нічого не відповів, підвівся і лише зробив рух рукою, щоб дівчина йшла за ним. Єва, невпевнено підвелась і почимчикувала за хлопцем. Усе відбулось так раптово, що вона навіть сигарети забула взяти.
Вони вийшли на вулицю, сіли в Адамові тоновані «Жигулі» і поповзли гамірними автострадами міста часу пік. Єва пару раз спробувала заговорити з хлопцем, але той зосереджено дивився поперед себе і вдавав, що слухає «Радіо 2010-х». Через годину вони опинились в одному зі спальних районів Лопанська. Адам припаркував авто, вийшов і пішов в приземкувату будівлю зі скляними дверима.
— Адіку, ну ти шо чудиш? Нахрін ти мене в «Куліни» тягнеш? — озивалась десь позаду дівчина, але «Адік» усе ще мовчав і рішуче ступав уперед.
У «Кулінах» було немов у банці. Місцеві типи в шльопанцях, низькорослі школярі-хобіти, голодні студентки та інші постійні клієнти цього закладу кучкувались біля прилавків з наїдками, дзвеніли монетами біля кас, нудились у довгій черзі. Єдине вільне місце виникло у той момент, коли Єва і Адам зайшли всередину (це була частина столика, який тягнувся попід вікном), і Єва блискавично стрибнула на ще теплий стілець, інший підсунула ближче, щоб показати, що він зайнятий. Адам тим часом протиснувся до каси, де замовив дві пластикові ємності з чаєм та пару чебуреків. Через десять хвилин повернувся, поставив усе це на столик, щедро засипавши його стікерами з цукром, а тоді нарешті запитав:
— Пам’ятаєш?
Єва вибалушила на нього очі, немов би намагаючись прочитати його думки.
— Нє... А шо?
— Нішо! — відрубав Адам, трошки нервуючи. — Малихо, не тупи! Згадай... Рік тому. Кінець травня...
І він показав рукою поперед себе у вікно.
— Ми там-он познайомились... — сказав він, показуючи.
— Де? Біля смітника? — сказала Єва, стежачи за рукою і прищурюючи очі.
— Та нє! — нервував Адам. — Лівіше... Вхід у метро!
— Аааа... — протягнула Єва і з її обличчя впало напруження. — Точно. Ти тоді листівки роздавав, а я виходила з метро...
— Точно! — кивнув головою хлопець, однак без гордості.
— А потім ми пішли... — згадала далі Єва, перевела погляд на чай і кинулась з обіймами на хлопця.
— Два чая, чебуреки... — сказала вона, горнучись до Адама. — Ти навіть це запам’ятав. Ти такий уважний. Роднуліку!
— Малихо! — відповів Адам. — Але це ще не все.
Хлопець чомусь важко зітхнув, відсьорбнув чай і поліз ледь тремтячою рукою в кишеню спортивних штанів. Єва відсахнулась і закрила руками лице, стримуючи сльози і відчуваючи, що буде. Хтось поряд недвозначно присвиснув, студентки, які сиділи поряд за тим же попідвіконним столиком, завмерли з напіввідкушеними пиріжками.
— Євусіку... — почав незвичайно тихо Адам. — Ми так давно разом… Цілий рік… і за цей рік я став іншим. Я готовий був сказати те, що збираюсь сказати зараз, у той перший день нашої зустрічі, там, біля того метро, прямо в ростовому костюмі «Знижкомена»... Але певні ... дії потрібно на щось опиратись. Я був бідним... Мене не брали ні на одну роботу, а та, на яку попадав, давала так мало грошей… Я змушений був підробляти. Зараз я теж підробляю. Але це не те, що раніше, а раніше не те, що зараз... Однак і тоді, і зараз я можу сказати лише одне — «Я тебе люблю»…
Тут Адам на мить затнувся, схопився рукою за голову, опустив очі, а потім підвів їх і з якоюсь неприродною радістю й награним інтригуючим голосом гучно вимовив:
— А знаєш, що я ще люблю? Гру «Скіфи»! «Скіфи» — це та сама колекційна РПГ, яку ми так любили в нульові! Повністю відкритий світ, різноманітні локації та постійні оновлення. Гру вже завантажило більше 200 тисяч гравців. Відтепер «Скіфи» ще й на ПК, з покращеною графікою і оновленою бойовою системою! Напиши мені у Вібрер і ти отримаєш дві тисячі золота і безплатний щит. «Скіфи» — це клас…
Тут Адам знову затнувся, струсонув головою і глянув за закляклу дівчину.
— Так, на чому я зупинився? — сказав він уже нормальний голосом.
— Роднуліку, ти шо того, ку-ку? — жалісно протягнула Єва.
— А… — втомлено махнув рукою Адам, здогадавшись, що відбувається. — Це мій підробіток. Дивись.
І Адам повернув голову і показав пальцем у місце біля вуха.
— Кружальце якесь… — мовила Єва, придивляючись.
— Рекламний чіп, — уточнив Адам. — Нова фішка. Реклама в реалі. Суть у тому, що ти ставиш собі такий чіп, який підключається до твого мозку і завантажує в нього рекламні блоки. Ти просто ходиш і періодично відтворюєш завантажену рекламу. Рекламодавці хочуть, щоби люди в сім’ях відтворювали один одному рекламу, бо вони довіряють один одному, значить, є велика ймовірність покупки. Поки що бета-версія, тестування. Штука глючить поки що, але обіцяють пофіксити.
— Почекай, ти сказав «в сім’ях»? — запитала Єва.
— Таак… — протягнув Адам і знову поліз у кишеню, але вийняв звідти телефон.
— Дивись! — і хлопець показав смс-повідомлення. — Тільки-но прийшло.. Це за одне відтворення. Зразу приходить.
— 50 гривень? — обурилась Єва.
— Ну… — зніяковів Адам, забираючи телефон. — Зараз 50. А далі більше. Ми ж поки не сім’я…
Єва залилась червоною фарбою, люди, тим часом, не припиняючи жувати і сьорбати, не ховаючись спостерігали за ними, єхидно усміхаючись і пересміюючись.
— Тобто ти все це затіяв, аби… — почала дівчина і обірвалась на півслові.
— Ну послухай… — пробурмотів Адам, ховаючи очі. — Це ж для обох вигідно… Гроші будуть для нас. І ціна зростатиме… Чим більше ми будемо разом, тим більше прий…
Але Єва не слухала. Вона зірвалась з місця і вибігла з кафе через коридорчик, який миттєво утворили люди.
— Почекай! Це ж я ради тебе! Поїдемо в Іспанію, ти ж так хотіла! — кричав він їй вслід. — Разом з найкращим туроператором «Авіасейф». Сервіс для пошуку дешевих авіаквитків… О ні, знову ця реклама!
І Адам схопився за голову і закам’янів перед уже холодним чаєм і цілими чебуреками. Хтось серед люду сказав «Облом!», а у кишені штанів хлопця пролунав звук вхідного повідомлення.
