10.07.2020 09:05
for all
22 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Арсеній Троян

ПоДОПОбачення

 

Ельвіра Офігенна, уперше побачивши офісного працівника Всухом’яткіна Ж. Ж., зрозуміла: «Тюхтій». Поганий одяг (якась дешева, затерта на рукавах куртка, джинси з базарю і брудні, також дешеві ботинки). Але найбільше її пересмикнуло від його голосу: слабкий і невпевнений. «І на що він розраховував?», — з гнівом подумала Ельвіра, подумки порівнюючи себе, круту 24-річну блондинку, з дещо нордичною зовнішністю і 5 тисячами підписників в Інсті, і «вотето», яке зараз стоїть перед нею з найдешевшим букетом квітів і на щось надіється. «Ну-ну...», — подумала вона і засміялась вголос. Всухом`яткін також засміявся, подумавши, що то була реакція на його жарт про Чапаєва. «Може того ... — знову забелькотів кавалер, ховаючи очі. — Сходимо кудись... Неподалік є «Куліни»...». «О госпаді, — подумала Ельвіра, продовжуючи чарівно усміхатись. — Ти мене ще б у парк повів. Ні, ти так легко не відкрутишся». «Чудова ідея! — вигукнула вона, показуючи білі зубки. — А може сходимо в «Рівненську майстерню шоколаду»? Вона ближче». Всухом’яткін почухав немиту голову і ствердно кивнув, немов той віслюк, не маючи жодної гадки про ту «майстерню», адже крім Кулінів нічого не знав, та і грошей не завжди вистачало на улюблений чебурек з улюбленого фастфуду. Ельвіра ж, безцеремонно вручивши супутникові свою жіночу сумку, схопила квіти і пішла вперед.

Всухом`яткін пожалів про свою ідею гайнути на побачення, але було пізно. Замовлення обійшлось йому в 300 гривень (на них можна було 4 дні жити!). Розмова не клеїлась. Тільки-но принесли їжу та напої, дівчина почала все це знищувати, втикаючи в телефон, і тут у Всухом’яткіна виникла перша підозра, що його пасія прийшла сюди пожерти за чужий рахунок. «Ну, я все», — сказала вона, закінчивши трапезу, хоча у Всухом’яткіна замовлення було майже цілим, адже він намагався говорити, та і від цього тортика, замовленого в знак солідарності з дівчиною, почало нудити.

Вони вийшли з кафе і годину блукали під лапатим снігом. Говорили про різне, однак перейти на іншу стадію так і не вдалось. Ельвіра трималась відсторонено, а коли Всухом’яткін намагався її обійняти, вона глузливо покосилась, і руку довелось терміново повернути у вихідну позицію. Додому їхали на метро, кожен вийшов на своїй станції. Ельвіра прийшла додому і задоволено розвалилась на ліжку, ліниво тицяючи в екран телефону. Коли вона перевірила всі оновлення улюблених зірок, прийшло повідомлення. Дівчина скривилась. Всухом’яткін. «Слухай, — писав він. — Гарно сьогодні посиділи. Може ще якось зустрінемось. У мене, наприклад, у гуртожитку. Вип’ємо чаю, подивимось фільм. Ти як?». «Ніяк», — коротко відповіла дівчина і закінчила речення глузливим смайликом. Потім вона вийшла з цього діалогу і помітила, що знову прийшло нове повідомлення. Писав її Артур Скоронеджуніор. Вони були трошки знайомі, і Ельвіра знала, що він молодий програміст, але вже попрацював в Таїланді, багато подорожує, має власне житло в Лопанську. На фото він стояв біля дорогого авта, а на задньому фоні виднілись пальми. «Привіт, Ельвіро! — писав Артур. — Я випадково побачив, що ми друзі на ФБ. Ось посилання, зроби, якщо не складно, репост. Це наш стартап, шукаємо людей, розумієш?». «Привіт, — сказала вона і додала веселий смайлик. Тоді трошки подумала і надрукувала. — Ти завтра вільний? Якщо так, приїжджай до мене. Вип’ємо чаю, подивимось фільм. Ти як?». Артур кинув коротке «ок» і вийшов з Телеграфу. Ельвіра ж зробила скрін цього діалогу, переслала його Всухом’яткіну, хихикнула і пішла дивитись серіал.

                                                    2018, Лопанськ

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 10.07.2020 11:49  Каранда Галина => © 

чомусь у мене в голові нарисувалося продовження))) Хочу, щоб Всухом’яткін в той проект попав!