20.07.2020 15:31
for all
16 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Арсеній Троян

Похмурий понеділок

Ще дуже рано - початок робочого дня, 8-15 - а всі, як завжди, на роботі. Усі - це я, Свєточка та Ірина Костянтинівна. Як і годиться, ми, особливо Свєточка, прийшли в понеділок. Свєточка як прийшла, так відразу скинула куртку і відразу почала працювати, чаю, звісно, десять хвилин не пила і погоду ще десять не читала. Ніколи такого не було. Робота в нашому елітному музично-документому технікумі - це святе. От сидимо, працюємо, тихо так. Як раптом у всіх озиваються телефони.

- Що, знову? - обурено питає Свєточка.

- Ага..., - тягну я.

Ірина Констянтинівна лише радісно усміхається, вона дуже приязна і комунікабельна. Хоча і їй, так само, сумно. Я ще раз перечитую смс - "Шановний абонент. Вам знову нарахована зарплата в розмірі 20 тис. гривень. Наступне нарахування....". Я відкриваю календар, дивлюсь на зазначену дату і важко зітхаю - це вже завтра.

- От гади! - мало чи не вигукує Свєточка, прочитавши своє смс. - Ти диви, шо творять! Кожен день зарплату нараховують! От, скажіть, що мені робити з цими грошима? Я задовбалась носити додому ці торби з цими пачками грошей! Мені вже складати їх нікуди... Суки. Щоб вони всі повиздихали в тому правітельстві, я б їм, негідникам, ....

І далі Свєточка детально розповідає, що б вона зробила з депутатами, міністрами і навіть їхніми сім`ями. Слова її жорстокі, але її можна зрозуміти. Дійсно, скільки можна це терпіти? Скільки можна нам платити зарплату, та ще і підвищувати її кожен день?

- Та так, неподобство! - озвався я, і Свєточка почала мене, як завжди, уважно слухати, не перебиваючи. - От нещодавно їхав я в п`ятницю з Харкова додому, у селище Глибока і Сира Балка, ну ви знаєте.... Їхати довгенько, але це не найгірше. Уся проблема в дорозі. Неподалік Харкова вона якісна. Але там, за Харківським районом вона ще краща! Це просто капець якийсь! Їдеш і не відчуваєш руху. Ні тобі ямочки, ні вирвочки. Після зими асфальт у чудовому стані, але його кожного вівторка перестеляють. Я, як сів, так відразу відрубився і мало не проїхав свою зупинку. І ця ситуація давно - вітчизняні дороги просто в ідеальному стані.

Свєточка хотіла щось додати, але тут в офіс зайшло двоє чоловіків у дорогих костюмах, а кімнатою поплив запах дорогих парфумів:

- Слюсарів викликали? - запитав один із чоловічків, старший, схожий на Антоніо Бандераса. поправляючи діамантову запонку.

- Ні, а нащо? - здивувалася Свєточка.

- Казали, що у вас труба протікає... - озвався інший, схожий на молодого Ді Капріо періоду "Піймай мене, якщо зможеш".

- Та ні, ви що! - вирячила Свєточка очі. - Ніколи такого не було. У нас ніколи ні труби не течуть.

- l’impossible nul n’est tenu*, - озвався старший і попрямував до виходу, але молодший схопив його за рукав піджака.

- Слухай, Міхаличу, - сказав молодший. - Давай їм все таки труби поміняємо. Нові на ще новіші.

- Гм, а це ідея! - мовив старший. - Тим більше, у нас ними весь склад завалено.

- Чоловіки, а вам що робити нічого? - грайливо запитала Свєточка.

- Якщо чесно, то так... - серйозно відповів старший. - Сидимо в каптьорці цілий день. Але не байдикуємо і в шахи не граємо. Займаємось корисними справами. Я от мови вчу. Сашок (кивком показав на молодшого) опрацьовує етичну філософію стоїків.

І слюсарі, наговоривши купу теплих слів і ні разу не вилаявшись, залишили офіс. Ми ж повернулись до моніторів. Понеділок - день важкий. Але добре, що є робота. Кожен все більше і більше, тільки розгребеш одну купу, набирається інша! Ну чи це не супер?


* "На нема і суду нема" (фр.)

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись