25.07.2020 00:33
for all
12 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © М Котик

Коло крейдою

Ліс нічний, ледь зловіщий, 

Крони дерев відштовхують зорі від себе. 

Вовки виють- питають: "Навіщо?"

Облизуючи голі ребра.

Опісля молитимуться Ночі, 

Проситимуть сон.

Щоб закрити свої очі, 

Й потрапити без бою в полон.

В її владі серед крон, шепчуть цикади.

Шепче листя, кажани і сови.

Сон розпускає бутони свого саду, 

І ловить неугодних в свої окови.

Ти малюєш крейдою коло, 

Місяць заглядає у вікно.

Намагаєшся знайти слово, 

Та вже пізно давно.

Засинай, кішка поряд муркоче

Тривоги вчорашні лишай у дні, що минув.

Запитай своє серце, що воно хоче?

Поки ще не заснув.

Запитай, може воно відповість, 

Може ти почуєш.

Якщо не прийде незваний гість,  

Коли коло зруйнуєш.

Публікації: М Котик

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 26.07.2020 21:32  Каранда Галина => ©