01.09.2020 10:04
for all
32 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © М Котик

Ламається

Рано чи пізно, та все ламається

Мости та дороги.

Змія навколо серця звивається, 

Воно ж сохне з знемоги.


Ламається сонце об обрій, 

Розкидаючи уламки гострі по хмарам.

Неправильно міряти світ по собі, 

І відчуттям будувати храми.


Та я збудую свій великий пустий храм, 

Де небуде нікого.

Де в темряві між стовбів цвіте шрам-

Розірване коло.


Рано чи пізно, час ламається

Стає нескінченним.

Що кому залишається, 

Коли холодом пахнуть вени.


Неповіриш, та порожнеча на смак- цукор, 

Її лижуть минуле й майбутнє.

Стоять позаду й простягують свої руки.

Невмолимо є тут щось ще присутнє...


Час ламається секундами, 

Жарким льодом, холодним оловом.

Зупиняється нами

- одним словом.


Де ламаються панцирі і мечі, 

Світло місяця над душою.

Мене візьми й приречи, 

Розітни серце рукою.


Химери вириваються з ланцюгів, 

Вже рвуть сторінки.

Рутину схожих днів, 

Серед дельти ріки.


Лінії вуст ламаються,  

Такі всетаки хижі:

Кривляються, звиваються.

Над словами холодними в книзі.

Публікації: М Котик

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 01.09.2020 18:02  Каранда Галина => © 

Таки так - ламається все!