Ламається
Рано чи пізно, та все ламається,
Мости та дороги.
Змія навколо серця звивається,
Воно ж сохне з знемоги.
Ламається сонце об обрій,
Розкидаючи уламки гострі по хмарам.
Неправильно міряти світ по собі,
І відчуттям будувати храми.
Та я збудую свій великий пустий храм,
Де небуде нікого.
Де в темряві між стовбів цвіте шрам-
Розірване коло.
Рано чи пізно, час ламається
Стає нескінченним.
Що кому залишається,
Коли холодом пахнуть вени.
Неповіриш, та порожнеча на смак- цукор,
Її лижуть минуле й майбутнє.
Стоять позаду й простягують свої руки.
Невмолимо є тут щось ще присутнє...
Час ламається секундами,
Жарким льодом, холодним оловом.
Зупиняється нами
- одним словом.
Де ламаються панцирі і мечі,
Світло місяця над душою.
Мене візьми й приречи,
Розітни серце рукою.
Химери вириваються з ланцюгів,
Вже рвуть сторінки.
Рутину схожих днів,
Серед дельти ріки.
Лінії вуст ламаються,
Такі всетаки хижі:
Кривляються, звиваються.
Над словами холодними в книзі.