Зламані істоти

Зламані люди бояться торкатись...

Торкатися серця, душі;

Близькості, сміху, любові. Не навчились грати, 

Їм пути розмов чужі.

Покалічені, збиті з ніг, не можуть здатись, 

Роздирають кігті до крові. Їх тримають грати;

В тісних замках чужої любові.

Коли голос зламаний, хто почує, коли почнеш кричати?

Чи захоче почути?

Бьють дзвони, падають каплі дощу, 

Вітер такий холодний.

Тебе ж я непрощу.

... бо я завжди голодний...

Спраглий... мовчу, 

Щоб не втратити мить.

Секунди лічу. 

Загинаю пальці й моє серце тремтить.

Я бачу патерни...

Та не можу їх прожить.

Колючі нескінченні терни.

Лиш можу повторить.

Зламане зростається

Правильно чи ні.

Та шрами залишаються.

Ще й боротьба вві сні.

Покинуті в пустелі, 

Розп`яті на вівтар.

Немов чужі правителі, 

Чи тіні від почвар.

Я зламаний по осі, 

Можливо й без душі.

Та на ногах ще й досі.

Дай руку чи лиши...