08.11.2020 22:18
for all
10 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Світлана Нестерівська

У нас удома все окей

Я пам*ятаю двохтисячні. Ми не виходили з жалоб. Бабунина чорна хустина. Ніяких пісень-дискотек, ніяких ялинок на зимові свята ( і навіть думки не було про те, щоб поставити "нехай діти тішаться" чи "скільки того життя"). І це тоді, коли в нас, слава Богу, всі були живі та здорові. Помирали стрики, стріянки, вуйки, вуянки, дядьки.Жалоба була виявом любові та поваги до померлих, зовнішні дії були логічним продовженням стану душі, туги за померлим, переосмисленням своїх стосунків з ним, неможливості виправити завданих йому за життя образ. Натомість появився час все обдумати, змінитися, проговоривши все безліч разів за рік скорботи у розмові з Богом)

У нас удома все окей.

Проходить день. Життя минає.

Ми не вчимося зі смертей.

Тому так люди і вмирають.


Ми не тримаємо жалоб.

Бо інше щось потрібно вспіти.

І ставить знов ялинку жлоб,

Щоби «потішилися діти»…


А там – ті самі помилки.

І так, гостини на річниці.

А в головах – старі думки.

Бо НЕ ВСТИГАЄМО НАВЧИТЬСЯ.


Жалоби час без ялинОк,

Гучних забав, пісень і танців,

Щоби затямити урок,

Щоб до помилок не вертаться,


Щоб все продумати, пройти,

Щоби спокутувати в серці.

Щоби полатати мости

Із тим, хто більше не вернеться.


Щоби молитися, щоби

До Бога стати трохи ближче.

Цей час – веселощів гроби

На нашім буйнім кладовищі.


Це пам*ять про того, хто вмер.

Це зустріч з ним у снах й молитвах.

Скорботи час, як світ завмер, -

Ти з Богом б*єш свій гріх в цій битві.

Публікації: Світлана Нестерівська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись