Інтернатівські діти

Що Ти, любий Читачу, знаєш про дітей в інтернатах - сиріт? Чи був коли-небудь в тому будинку, де вони живуть, знаючи, що у них немає батьків, чи є, але вони настільки непристосовані до життя, що держава змушена на себе взяти обов`язки їх виховання та забезпечити їм, так званим соціальним сиротам, гідне дитинство? Що Ти, Читачу, знаєш про людей, які працюють з цими дітьми? І про волонтерів, які закривають ті потреби в увазі до дітей, на які нездатна держава???

Так ось, ця історія не про таких інтернатівських дітей - які прийнято називати круглими сиротами чи соціальними сиротами.

Ця історія про один з найтяжчих гріхів, який кличе про помсту до неба. І про людей, які ніби-то успішні і забезпечені, і їм, на перший погляд, нічого не бракує: і дім, і авто, і діти, і до церкви бігають щонеділі, і навіть причащаються - словом, все, що модно, роблять, щоб люди кривого слова не сказали. А от діти їхні - інтернатівські. Так їх позаочі і називають - (бо від людей нічого не утаїш). Та ні-ні, рідні вони, самі їх батьки родили, А ТАКИ ІНТЕРНАТІВСЬКІ!

Бо в одних - мати, в одних - бабуся, в інших - тітка в місцевому інтернатіі працюють - та й крадуть додому все, що волонтери сиротам привозять. А потім їхні діти та племінники ходять у сирітських одежах, бавляться сирітськими іграшками, їдять ласощі, які добрі люди для дітей з інтернатів передавали - тому й інтернатвські діти ніби-то благополучних батьків.

"Моя невістка після Миколая три дні пакунки додому носила, "- хвалилася Одарка. А ще один залишила на шафі - то й прапав - мабуть, прибиральниця свиснула, там нічо довго не залежується!" " А діти?! та хіба то діти? Кому вони пожаліються? В них або зовсім нікого нема, або батьки непутьові.То хто за них вступиться?!!"

Бог! Він заступиться за всіх покривджених. То ж не плачте, обкрадачі інтернатів, коли кара прийде на ваш дім, - вона ой як заслужена!!!

Пам`ятаю, у повоєнні часи мій прадід сам виховував восьмеро дітей, бабуня завжди допомагала бідним та подорожнім, дідусь вже у радянські часи працював у колгоспі - проте "калимив" небагато, хоч у самого було п`ятеро дітей і часи були важкі. "Людям хати валилися - тре було помагати. Возив ліс на хати." "Люди бідно живут - я не можу багато брати за роботу" " Та то родина - я з них грошей не візьму". Коли дідусь помер, багато людей прийшли, щоб попрощатися з ним. Дідуньо жив бідно. Але чесно.

...Коли відбувся збій в людських головах?! Чи людство завжди жило так - з якимсь з відсотків моральних виродків, що обкрадають сиріт, військових, інвалідів та ще й кичаться цим?

У світі, де все важче довіряти, у тих, хто жертвує гроші, речі, продукти на благодійність появилася коротка молитва:"Господи! Нехай не пам`ятаю собі цю справу за добро, бо я - найбільший грішник. Та нехай моя щира пожертва дійде до потребуючого - і принесе йому радість та втіху! А якщо хтось захоче вкрасти цю пожертву чи використати не за призначенням - не допусти цього!"

"Інтернатівські діти" - ті, чиї рідні крадуть в інтернатах і приносять додому для своїх дітей - це дно. Дно, яке вибрали не вони, а їхні безголові батьки, засліплені жаждою наживи і відчуттям безкарності. Це діти, батьки яких у наш час, коли є стільки можливостей, не здатні прогодувати та одягнути своїх дітей своєю працею, а крадуть у сиріт - у тих, кого держава ЗА ВИНАГОРОДУ - ЗАРПЛАТУ - доручила їм виховувати.

Я щиро захоплююся тими вихованцями інтернатів, які після життя у них залишаються добрими, незважаючи на безморальних дорослих, які тільки те й роблять, що принижують та обкрадають цих дітей. А також співчуваю тим, кого звиродніла системи моральної деградації працівників інтернатів зламала.

Звичайно, я знаю інших співробітників інтернатів, добрих та чуйних, які показують дітям позитивний приклад, дбаючи про їхнє духовне життя, стаючи моральним ідеалом для сиріт. Але це винятки із правил. На жаль.