Мене
Мене щораз менше турбує земне,
І все більше - стосунки з Богом...
Я знаю: вам дуже бракує мене...
Мені ж ... якщо чесно, нікого.
Я все роздавала за просто так.
Ніколи не позичала...
Мені не хотілось від вас подяк -
Я в світі своїм стрічала
Усіх: хто був вартий цього й хто ні.
Не ївши й не пивши часто,
Я вам віддавала в останні дні
Своє, бо були нещасні.
Я дуже раділа, коли і вам
Вдавалось піймати сонце)
Я бігла назустріч усім вітрам
Дорогами, де не хочуть
Всі інші іти. Бо шляхи круті
Над прірвами вас не манять.
Як темно ставало мені в житті,
Ви всі відвертались. Й рани
Робили ... не сильною, зовсім ні,
Мене - а до Бога ближче...
Я бачила часто в своїм вікні,
Як Господь в чеканні дихав:
Коли я зверталася - підбіга:
На руки мене підхопить...
"Де ті, що за них ти так молиш?Га?"
-Там ... мати за мене молить.
А інші лиш беруть - ті не дають.
Зашиті уста тримають.
В них - своє. То з своїм нехай живуть...
Лиш шкода, що там страждають
Ті діти, що діти від їх дітей...
Я світ їм ще свій покажу.
А потім - піду до чужих людей,
Які у добра за стражу...
У них із моїм дуже схожий світ.
Вони не шукають вигод...
Вони пам`ятають про свій політ.
Й життя - як скінченну Книгу.
Я вже не сприймаю чужих образ,
Дошкульних постів, ігнорів...
Мені лише шкода ... ще трохи ... вас...
...Але я кохаю море!
Дивуюся квітам. І кожен день
Живу на останній подих.
І дякую. Й славлю. Бо все земне
Й небесне мені Він творить!
