11.02.2021 20:19
for all
42 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Арсеній Троян

Місто вранці - місто обраних

... Якщо у вас є людина, яка прожила в Місті все життя, спитайте її: як її улюблений район виглядає вранці? Цікаво, чи відповість, чи знає взагалі, як це — плентатись вулицею, коли всі сплять. Можна подумати, що містяни люблять поспати. І це ніби логічно: їм не треба рано до корів чи полоти город, поки не стало занадто спекотно. Дійсно, якщо ти вийдеш у Місто десь так о четвертій ранку, то навряд чи нарахуєш на вулиці, по якій вдень лише за хвилину може пройти людей з двадцять, хоча би п’ятеро пішоходів. Якщо нарахуєш, то, безумовно, захочеш підійти і спитати: «А ви хто? Куди прямуєте? Навіщо?». Але ти цього не зробиш, і не тільки тому, щоби не отримати струменем перцевого розчину в обличчя, а і тому, що і так все знаєш: це такі ж роботяги, як і ти, у яких почалась / закінчилась зміна, або любителі коротати темну пору в нічних бібліотеках чи інших цікавих закладах.


Місто вранці — місто обраних. Тільки обрані можуть насолодитись незабутніми видами нестримної артерії, яка в такий час гусне і тече, немов мед. Початок літа, червень. Коротка ніч спішно відступила буквально п’ять хвилин тому і з вулиць неохоче сходить морок. Над річкою повзе туман. Гулка вдень траса покоїться в безмов’ї, ліхтарі, ніби повільніше, ніж удень, міняють світло: червоне, жовте, а потім зелене, однак на переході безлюдно, лише вода покоїться в калюжі, відбиваючи низьке сіре небо. Спокій порушує лише бродячий пес. Удень, коли на вулицях багато небезпечних людей, він ховається в руїнах старих складів, а вранці патрулює. Завбачивши тебе, він нюхає повітря, а потім починає гавкати і підбігати, хоча вас розділяє добрих три метри, і ось песик уже небезпечно близько, хоче спробувати твої холоші на смак. Безлюддя надає псу сил, лише в такий час він може відігратись за все кинуте каміння, за всі копняки і петарди від найнебезпечнішого у світі хижака, який через якихось три години прокинеться й поїде в тісні офіси перебирати папірці і слухати непотрібні розмови.



А взагалі в таку пору здається, що ти сам один в радіусі кількох кілометрів. Але ось трасою повільно сунуть дві цистерни, які миють шосе, котиться біла автівка поліцейського патруля. На тій стороні дороги, біля великого і безмовного Будинку культури, ідуть непевним крок двоє типів у спортивному, трошки ближче повія купує в ларьку сигарети і повертається в таксі.



Пройди ще далі, у парк, що біля військової частини, і побачиш їх — справжніх господарів ранкового Міста. Собачники. Скільки не ходи вранці, чи рано, коли сіріє, чи вже ближче до початку часу пік, будь певен: без зустрічі з цими двоногими створіннями в спортивному одязі, шапках чи легких шортах, залежно від погоди, не обійтись. Двоногі ведуть на поводку інших, чотирилапих. Авжеж, їх (людей) можна зрозуміти — п’ята ранку — максимальна доступність такого бажаного в Місті простору, без велосипедистів, бігунів чи закладчиків, однак надіятись на повний релакс на самоті зі своїм фафіком не вийде — люди о цій порі є. Вони завжди є, хоча б один, хоча б десь далеко. Людей без Міста не існує. Як і Міста без людей.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.02.2021 21:08  Каранда Галина => © 

Цей матеріал недоступний
Можливо, автор матеріалу поширив його лише для невеликої групи людей, змінив його аудиторію або видалив.
Назад
Відвідати центр допомоги

не вийшло((( 

 11.02.2021 20:24  © ... 

Сподобався твір? Підтримайте автора, тобто мене, перейдіть за посиланням і поставте лайк (за однією з умов, якщо уривок збере 100 лайків, я отримаю +1 бал). На цей момент залишилось зібрати якихось 40 лайків!