Друзі
По сторінках життя, чорнових і не завжди щоб ситих.
Коли рідні - не рідні, а підлі твої вороги .
Посилав Ти людей, щоб мені захотілося жити, -
Моїх ангелів-друзів, - тоді, як надворі- сніги....
Серед тисячі зрад, де всі виходи були закриті,
Як з самого дитинства Додому просилась душа...
Тільки друзі мої спонукали по-справжньому жити...
Я про них небагато писала колись у віршах.
Стільки світла у них, попри власні печалі тривоги.
Що дозволили серце моє відігріти у Львів.
І роками не бачившись, знаю:ви в мене - від Бога.
Хай Господь береже ваші сім`ї і ваших батьків.
І у темряві днів, коли фарби загущені в чорне,
В мене друзі окремо були від печальних родин.
І тепер, коли все закінчилось, я всіх вас пригорну
У своїх молитвах, на порозі нової весни.