Друзі

По сторінках життя, чорнових і не завжди щоб ситих.

Коли рідні - не рідні, а підлі твої вороги .

Посилав Ти людей, щоб мені захотілося жити, -

Моїх ангелів-друзів, - тоді, як надворі- сніги....

Серед тисячі зрад, де всі виходи були закриті,

Як з самого дитинства Додому просилась душа...

Тільки друзі мої спонукали по-справжньому жити...

Я про них небагато писала колись у віршах.

Стільки світла у них, попри власні печалі тривоги.

Що дозволили серце моє відігріти у Львів.

І роками не бачившись, знаю:ви в мене - від Бога.

Хай Господь береже ваші сім`ї і ваших батьків.

І у темряві днів, коли фарби загущені в чорне,

В мене друзі окремо були від печальних родин.

І тепер, коли все закінчилось, я всіх вас пригорну

У своїх молитвах, на порозі нової весни.