Не знаючи ні холоду, ні спеки....

Не знаючи ні холоду, ні спеки...

Із докорами зболених сумлінь

Змінити так близьких і так далеких.

З гординею, що зменшилася в тінь,

Ти ... бУла інша. Щось було важливо.

Вмирали друзі на передовій...

Ніхто не знав, що ти була щаслива!

В країні побудованій твоїй...

І хай там і населення ще мало.

Хай вислала за межі ти торік

Усіх, кому любові бракувало,

Хто вмів лиш нарікати цілий вік.

Нема людей в очах зі справжнім світлом.

Таких зустрінеш - мимо не пройди...

Бо люди ті трапляються так рідко,

Що ладна цілувати їх сліди.

І плакати при зустрічі від щастя.

Й дрібнії пробачати помилки.

І розуміти: всім вам точно вдасться

Тут збудувати царство навіки.

В моїй країні натовпи не ходять.

Там - самота. Мандруючих - катма.

І я пускаюсь в мандри вам на подив

Туди, де літо зсьорбує зима

Букетом ягід. Глечиком черешень.

Поранним сходом в "Дякую, Господь!"

Шукаю тих, хто мучиться від брехонь.

Хто поважає правду і народ,

Що Голос Бога знає- вибирає.

Перлини у камінні протрушу.

Дописую рядки - чи дочитаю

Сама ту книгу, що Тобі пишу?