Не знаючи ні холоду, ні спеки....
Не знаючи ні холоду, ні спеки...
Із докорами зболених сумлінь
Змінити так близьких і так далеких.
З гординею, що зменшилася в тінь,
Ти ... бУла інша. Щось було важливо.
Вмирали друзі на передовій...
Ніхто не знав, що ти була щаслива!
В країні побудованій твоїй...
І хай там і населення ще мало.
Хай вислала за межі ти торік
Усіх, кому любові бракувало,
Хто вмів лиш нарікати цілий вік.
Нема людей в очах зі справжнім світлом.
Таких зустрінеш - мимо не пройди...
Бо люди ті трапляються так рідко,
Що ладна цілувати їх сліди.
І плакати при зустрічі від щастя.
Й дрібнії пробачати помилки.
І розуміти: всім вам точно вдасться
Тут збудувати царство навіки.
В моїй країні натовпи не ходять.
Там - самота. Мандруючих - катма.
І я пускаюсь в мандри вам на подив
Туди, де літо зсьорбує зима
Букетом ягід. Глечиком черешень.
Поранним сходом в "Дякую, Господь!"
Шукаю тих, хто мучиться від брехонь.
Хто поважає правду і народ,
Що Голос Бога знає- вибирає.
Перлини у камінні протрушу.
Дописую рядки - чи дочитаю
Сама ту книгу, що Тобі пишу?