24.07.2021 14:17
for all
6 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

А ти мене згадав...

А ти мене згадав. Про мене думаєш.

Чи просто так у вирі каяття...

Рахуєш наші дні простими сумами.

Якби ж то нам майбутнього знаття


І подорожні стали придорожними.

Усміхнуті - понурилися вслід...

Я ще кохаю . Та чи людям можна так?

Передаю померлими привіт.


І може б все по- іншому і склалося.

Та я не хочу жити у ЯКБИ.

У паралельній Вічності реальності

Ми вже давно поскладані в гроби.


А в іншій - то за руки ще тримаємось.

Ідем сім`єю в краще майбуття.

Ти знаєш, як усе це називається???

У нас не буде іншого життя.


Іще нераз все зміниться із зливою.

І рідні стануть недругами враз.

Та з Богом залишаюся щасливою.

Так шкода, що не був Він поміж нас.


УсмІхнуся я під фальшивий наголос.

І втомлено гартуючись в борні,

Згадаю про колись таких щасливих нас.

І про тепер щасливих в однині.


І я не вірю, що колись зустрінемось,

Бо наше місто море поїда...

Ти бачиш, я ще трохи дружу з римами.

І там тепер лише мої слова...

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись