А ти мене згадав...
А ти мене згадав. Про мене думаєш.
Чи просто так у вирі каяття...
Рахуєш наші дні простими сумами.
Якби ж то нам майбутнього знаття
І подорожні стали придорожними.
Усміхнуті - понурилися вслід...
Я ще кохаю . Та чи людям можна так?
Передаю померлими привіт.
І може б все по- іншому і склалося.
Та я не хочу жити у ЯКБИ.
У паралельній Вічності реальності
Ми вже давно поскладані в гроби.
А в іншій - то за руки ще тримаємось.
Ідем сім`єю в краще майбуття.
Ти знаєш, як усе це називається???
У нас не буде іншого життя.
Іще нераз все зміниться із зливою.
І рідні стануть недругами враз.
Та з Богом залишаюся щасливою.
Так шкода, що не був Він поміж нас.
УсмІхнуся я під фальшивий наголос.
І втомлено гартуючись в борні,
Згадаю про колись таких щасливих нас.
І про тепер щасливих в однині.
І я не вірю, що колись зустрінемось,
Бо наше місто море поїда...
Ти бачиш, я ще трохи дружу з римами.
І там тепер лише мої слова...