23.08.2021 07:14
18+
17 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Микола Коржик.

Кривавий забіг




Вася тупо дивився як із під різця звиваючись збігала стружка і відколовшись падала в корито. Туди ж падали відрізані, попередньо просвердлені під різьбу — гайки. В кінці зміни прийдеться відокремити “зерно від полови”, визбирати гайки, стружку вивалити на прохід між рядами верстатів, де її замете стружковоз Галя. На гайках залишилось нарізати різьбу М14 і здати ОТК. Така одноманітність роботи робили Васю роботом і він тупів з кожним днем, відчуваючи, що його ніщо не цікавить крім пожерти й поспати.

Ось і Галя гримить своєю металевою тачкою. Зупинилась біля його верстата і хоче вигребти стружку з корита. Вася зупинив верстат виключивши обороти.

- Галя. Не треба. Там гайки. Я сам... виберу гайки, а стружку віднесу без тебе.

Галя ніяково посміхнулася і покотила тачку далі.

Вася дивився на її неоковирну фігуру в чоловічій робі, важких кирзових черевиках і думав: “Цікаво, а скільки їй років?”. Про Галю говорили всілякі небилиці. Одна із них, що вона гермафродит. Вона і справді давала повід так думати, бо дуже любила дівчат і виказувала їм всілякі знаки уваги, і якщо вже прикипала до когось, то стережись інші. Вона дуже бурхливо ревнувала. Ніхто не смів з її пасією розмовляти, сидіти за одним столом під час обіду в заводській їдальні, сидіти поруч в автобусі, що розвозив людей вночі після другої зміни. На чоловіків це не поширювалося. Чоловіків вона не сприймала за розумних істот. Вони для неї були смердючі бридкі примати, що лише знущалися з неї та говорили різні брудні сороміцькі речі.

Вася брав участь в обструкції й гонінню та знущаннях з бідної, явно трішки не адекватною, особою. Йому було її шкода, як шкода забитого шолудивого кота біля сміттєвого баку, що жалібно нявкає, тремтячи від людської підлості, випрошуючи жрачки.

Розмовляв він з нею просто, без зверхності, і саме головне без глузування. Галя відповідала йому чим могла. Тільки йому вона вигрібала стружку з корита, хоч токар це повинен робити сам і складати стружку на прохід. Підмітаючи біля верстата, вона навіть підіймала дерев`яний настил і вимітала з під нього дрібну стружку, що ставало предметом не двозначних натяків колег.

Вася клав на це “з прибором”.

Ось до віконця інструментальної комори іде Лєна. Вона вчилась разом з Васею в одній групі. Єдина дівчина у групі токарів-універсалів. Теж не мед знаходитися між переповнених тестостероном молодих жеребців. Правда її всі поважали й захищали від нахабних зазіхань самців з інших груп.

Лєна була як булочка за три копійки. Така маленька, пухкенька, завжди усміхнена, з ямочками на рожевих щічках. Бач, як покрутила пругкими сідничками в обтягнутому апетитну фігурку — комбінезоні... пішла свердло міняти...

- Вася! Виключай, підеш ГТО здавати — Вася аж злякано сіпнувся не помітивши, як до нього підійшов майстер.

- Яке ще ГТО?

- Крос побіжиш.

- Не буду я бігти! Я не бігун.

- А шо, я, побіжу! Чи Подойму пошлемо — майстер показав на старого діда, що працював за ДІП 500. — О третій годині, щоб був у курилці біля виїзних воріт, під`їде автобус, сідай, а там тобі все розкажуть — і майстер вимкнув рубильник.

Вася мовчки поплівся у роздягальню.

Без десяти три вийшов з роздягальні і проходячи повз буфет зайшов щось перекусити. Руда, в ластовинні, торгашка, налила йому стакан томатного соку і кинула мов собаці сухий “тошнотик” з лівером.

Біля курилки стояв заводський автобус і до нього сміючись сідали молоді хлопці та дівчата. Всім було весело. Вася нехотя заліз і сів у самому задку на звичному місці де сидів коли їхав з другої зміни.

Автобус виїхав з комбінату і направився на Токарівську трасу. Ага. Значить їдемо на лижну базу. Там будемо бігти. Ну, що ж. Побуду спортсменом. Артистом я вже був — думав Вася дивлячись у вікно.

Це було на самому початку його робітничої кар`єри. Так само підійшов майстер і сказав що після обіду не йшов до верстата, а йшов у “красний уголок” — там все розкажуть. У “красному уголку” було багато молодих працівників. Ось увійшов профспілковий бог і якась худюща з гострим воронячим носом очкаста тітонька.

Профспілка повідомила, що це Алла Ісааківна і вона буде керівником нашого хору, а хор це ви — і пішов собі у справах.

Алла Ісааківна кожного попрохала підійти до піаніно, за яким вона сиділа, і бринькаючи по клавіші, уважно слухала майбутніх хорових співаків, які намагалися повторити звук з піаніно своїм голосом. Одних вона помахом руки відразу відправляла за двері, а інших до вікна. Вася, не знаючи свої можливості, як зміг голосно прокричав: “А-а-а-а!” — і помахом всесильної руки був відправлений до вікна.

Змирившись зі своєю долею і отримавши аркуш паперу з надрукованими словами української народної пісні: “Ой у лузі калина”, стояв у третьому ряду, бо був худий та високий, та старанно відкривав рота імітуючи спів не випустивши ні звуку.

Тепер раз в неділю Вася після обіду йшов на репетицію. А шо, краще стояти й роззявляти рота, чим зігнувшись над верстатом крутити гайки вдихаючи смердючу охолоджувальну рідину.

Скоро стали ходити по два рази в неділю, а потім і по три. Готувалися до фестивалю.

І так раптово все скінчилося. Одного разу Алла Ісааківна кинула бринькати на піаніно і пішла поміж рядами, наставивши сухе пергаментне вухо, прислухаючись до голосів, і ніби принюхуючись своїм крючкуватим носом. Дійшла до Васі і Вася промекав козлом: “Комарики дзюбрики — калина-а-а-а...”

Грізним помахом руки був тут же відправлений за двері і кар`єра співака закінчилась... Так і помер не признаний талант.

Приїхали. Повиходили. Стали в шеренгу.

- Біжимо три кілометри. На старт! Вніманіє. Марш! — валував розпорядник.

Всі побігли.

Вася рвонув по-висоцькому “на 10 тищь, как на 500”. У пузі булькав томатний сік з “тошнотиком”. Вони явно не хотіли змиритися з таким неподобством. Васю канудило і все пливло в нього перед очима. Не втримавшись, він на бігу “дугонув” на асфальт. Та від цього йому не покращало і він зупинившись, зігнувшись від спазму у шлунку, упершись руками в коліна, почав блювати конкретно. Якась дівчина побачивши це зарепетувала як різана: “ У нього кров! Він кров`ю блює!”

Виблювавшись, Вася без сил звалився в кювет. Правда йому полегшало. Але тут підбігла якась огрядна молодиця у білому халаті.

- Гдє боліт?Что боліт?

Васі знову знудило, і він перевернувшись на пузо, став раком, і довго векав вивертаючи себе навиворіт.

- Язва! Прободєніє! Давай носілкі!

Виявляється все було організовано належним чином. Тут була навіть заводська швидка допомога.

Васю поклали на носилки і запхнули у “швидку”. Він пробував сказати, що це не кров, а томатний сік, та був зупинений різким окриком огрядної тітоньки в халаті: “Молчать! Нє разговарівать! Дишітє глубжє!”

“Швидка” помчала до міста. Її немилосердно трясло на розбитій у вибоїнах дорозі й медсестра, сидячи біля Васі, притримувала його голову, що теліпалася, як у ганчірної ляльки. Величезні груди тітоньки ледь не вивалювалися із-за пазухи. З під пахви несло чимось кислим і Васю знову почало нудити.

“Якщо вони виваляться мені капець” — думав Вася — “Вони мене задушать.”

Слава Богу авто зупинилось.

Світлофор.

Вася поглянув у віконце. На Хіміку. Везуть у 5 поліклініку. Глянув на тітоньку. Та теж дивилася у віконечко на протилежному боці. Вася тихенько встав із носилок, відкрив задні двері, через які його вантажили, і вистрибнув на вулицю.

- Больной! Ви куда! — закричала медсестра, та “швидка” сіпнувшись рушила на зелене світло світлофора, і тітонька не втримавшись на ногах гепнулась на товстий зад, мелькнувши білими жирними стегнами у панталонах. Авто підкинуло на вибоїні і дверцята ляпнувши закрилися.

Машина помчала, а Вася пішов до общаги. У пузі бурчало. Знову хотілося їсти. До аванса ще ціла неділя, а грошей десять рублів. Якщо витрачати по рублю в день, то дотягну.

- Дядя! Подай м`яч — просили пацанята з огородженого сіткою спортмайданчика.

Вася нагнувся і піднявши м`яча кинув його через сітку. Ну звичайно ж у нього нічого не вийшло і йому прийшлося кидати ще раз під сміх малюків.

Не буде з мене спортсмена.





м.Суми, 10.03.2021 р.

Публікації: Микола Коржик.

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 25.08.2021 08:03  © ... => Каранда Галина 

Дякую. Приємно. 

 25.08.2021 00:34  Каранда Галина => © 

Прикольно)

І знову ж таки - нагадали!))) Цього разу гумореску! Оцю:

“Як Микита став боксером” – Павло Глазовийjavascript:mctmp(0);

 24.08.2021 21:13  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Дякую за коментар.

 24.08.2021 20:13  КАЛЛИСТРАТ => © 

І таке бувало ))) Є що згадати ! Дякую.