23.08.2021 21:40
18+
15 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Микола Коржик.

Прапороносець



Було це в епоху розвинутого брежнєвізму. Двічі на рік могутня держава влаштовувала грандіозні карнавали, які повинні були показати всьому світові досягнення цієї імперії на тлі догниваючого капіталізму, її неухильний розвиток, її грізні збройні сили, а найголовніше — її щасливий народ, що прямує до світлого майбуття під мудрим керівництвом єдиної й не від`ємної від трудящих мас — партії.

Всі підприємства й організації міста готувалися до цієї грандіозної події. Скрізь розвішувалися транспаранти на яких були написані неймовірні досягнення та виробничі показники, а також величні плани на майбутнє цих підприємств. Для того, щоб показати радість щасливих людей, такі ж транспаранти, портрети вождів, і лозунги роздавалися людям в колонах. Агітації потрібно було багато і тому вона майструвалася заздалегідь, для чого у Будинку Культури збиралися художники з усіх цехів величезного комбінату .

В одній із кімнат кипіла робота. Митці, звіряючи з папірцями, які видав парторг, на червоних шматках тканини білою фарбою писали різні красиві лозунги. Зрідка хтось ніби знічев`я починав розповідати якусь історію.

- Ото я... — почав Петро помішуючи фарбу в банці.

- Петя, тільки не треба, як ти голу Гальку малював!

Всі дружно зареготали.

- Ось не транди. Не про Гальку, про кота. Ось Льоха не дасть збрехати. Він у мене приїзджав. У мене кіт у селі є, Васьком звуть. Так він рибак завзятий. Оце приїду я в село, а він весь час за мною ходить і ходить. Нявчить. На рибалку запрошує. Тільки я беру вудку, а він уже хвоста задерши біжить попереду мене до ставка і сідає у човен. Сидить, гад, на носі й не ворухнеться. Я підпливаю до кущів, прив`язуюсь і закидаю вудку, а він як загіпнотизований дивиться у воду. Дивиться й очима не кліпає. Дивиться п`ять, десять хвилин, а потім...раз лапою і кидає у човен ось такого карася — і Петро показав на брудній від фарби руці розмір карася на цілу долоню.

Раптом у кімнату забіг парторг. Його червона кругла пика аж пашіла жаром.

“Мабуть, уже лигонув стаканюру”. — подумали митці й кожен ковтнув враз набіглу до рота слину.

- Іван Павлович, кидай все і швиденько їдь на завод. Зайдеш у профком там тобі дадуть прапор, привезеш мені. Завтра він буде в голові колони.

- Степанович, куди я з ногою... — запротестував Іван Павлович. Це був високий худий чоловік років за сорок. Права нога в нього не згиналася в коліні. Від отриманої травми коліна йому викинули чашечку і зафіксували ногу намертво. Так він і ходив підстрибуючи на лівій, щоб переставити праву. Від чого хода його нагадувала маршування гітлерівського вояка на параді. Паличкою він не користувався, бо бувши великим любителем бахуса, часто забував її в генделиках. А ще його фанатична відданість справедливості породжувала спори, які переростали в бійку, і ця злощасна палиця часто ходила у нього по плечах. Так, що нарешті він зовсім відмовився від такого помічника.

- Я знаю. Поїдеш тролейбусом. Не спіши, до п`яти, щоб повернувся. Ось гроші на проїзд — і парторг вийнявши з кишені троячку поставив крапку на всіх аргументах Івана Павловича.

Троячка миттю сховалася в кишені прапороносця проведена заздрісними поглядами працівників олівця і пензля. Іван Павлович чітким парадним кроком пішов до дверей...

На другий день зранку, Першого Травня, біля Будинку Культури формувалася колона працівників для святкової ходи. Лунала музика, майоріли червоні прапори, лопотіли на вітрі транспаранти, крутилися навсібіч портрети з пиками діячів партії, серед натовпу мужики тихцем цмулили з горлечка дешеве вино. Молодиці теж злегка пригублювали. У всіх був піднесений настрій свободи та волі. То там, то там, серед веселого сміху, чувся змовницький шепіт: “А ти чув?...”

- Учора поранений афганець марширував від комбінату до обкому...

- А що він хотів?

- Вимагає вивести війська з Афганістану.

- Його зразу КеГеБісти схопили. Він на підвалі...

- Який афганець! Не знаєш так не бреши! То він травму на заводі отримав, а начальство зумовило його, щоб він написав, що травма — побутова, а не на виробництві. Отож, дурак! Тепер і нога не працює, і пенсії немає, і за травму не заплатили. Каліка...

- Так він хотів, щоб його почули... молодець — і мужики й далі булькали “портвейн”.

Все стало ясно лише на другий день, і то не всім. Справжню історію знали лише кілька художників, що на другий день після параду розбирали, згортали, та демонтували наочну агітацію в Будинку Культури.

Хлопці не поспішаючи працювали розбираючи заплутані транспаранти та поламані портрети партійних бонз, яких після демонстрації робітники гамузом кидали на вантажівку, немов солдати-переможці над Германією — гітлерівські знамена до мавзолею. Відчинилися двері й до кімнати підстрибуючи, зайшов Іван Павлович.

- О! Герой-афганець!

- Іван Павлович, де ти пропав?

Іван Павлович дійшов до столу і присів на нього. На стільці йому сидіти було незручно через пряму ногу.

Петро дістав із-за штори на підвіконні відкриту пляшку портвейну, вилив все до каплі в стакан і простягнув герою...

- Випий і розказуй.

Тільки тепер всі почули справжню історію прапороносця.

Іван Павлович прийшов на зупинку громадського транспорту на вулиці Х...ській і став чекати тролейбуса, що прямує до комбінату. Тролейбуса довго не було й Іван Павлович зайшов до магазину “Продукти”, що був поряд. Там він випив стакан сухого розливного вина і поки сонна руда торгашка совалась із рештою з троячки, Іван Павлович побачив у вікно, як від зупинки від`їхав тролейбус. Засмучений, він попросив налити ще один стакан і півлітра “Білого міцного” взяв з собою.

Тепер стало значно веселіша і невдовзі прийшов тролейбус який через півгодини примчав його до заводу. В профкомі, куди він звернувся, йому видали перехідний червоний прапор центрального комітету профспілки хімічної промисловості.

Іван Павлович взяв його на плече і пішов на зупинку. Там він поставив прапор у куточок, а сам зайшовши за зупинку, вийняв з кишені півлітра, і “приговорив” її з горлечка. Тут підійшов тролейбус і Іван Павлович з жахом зрозумів, що він у нього не сяде. Великий натовп народу, що вийшов із заводу по закінченню зміни, штурмував транспорт.

Бувши людиною відповідальною і принциповою, Іван Павлович вирішив йти пішки. Тільки от не зрозуміло чому він розгорнув червоний стяг і тримаючи його в руках, гордо випнувши груди, почимчикував до міста.

Його обганяли легковики, подаючи сигнали, обганяли тролейбуси, в яких з відкритих вікон виглядали усміхнені обличчя і щось кричали та свистіли йому. Іван Павлович цим не переймався і непохитно йшов уперед.

Дійшовши до магазину “Продукти” він притулив знамено до стіни та зайшов, щоб промочити горло, бо йдучи пішки засапався й употів. Останніх копійок, що нашкріб у кишенях, ледве вистачило на стакан розливного.

Дворами, тримаючи прапора мов рицар списа, Іван Павлович дійшов до Будинку Культури з тилу. Там був невеличкий парк і до нього можна було вийти з Палацу “чорним” ходом. Та двері виходу, як завжди, були замкнені й ніколи не відчинялися і художники знали про це. Вони відчиняли зі своєї кімнати велике вікно і виходили курити на балюстраду. Ось і зараз, Іван Павлович піднявся східцями на балюстраду, поторгав вікно і воно легко відкрилося, бо ніколи не закривалося хлопцями на защіпку. Він проліз через відчинене вікно, хоч це було йому нелегко беручи до уваги його негнучку ногу, і опинившись у кімнаті, що була порожньою, тому, що хлопці закінчили роботу і пішли, послав оксамитовий прапор на підлогу і з почуттям виконаного обов`язку, влігся на нього і зморений заснув.

А біля центрального входу метався парторг.

З вхідних дверей вийшов Петро.

- Ти не бачив Івана Павловича. З профкома подзвонили, кажуть, що прапора віддали, я його тут чекаю, та його немає.

- Хлопці всі розійшлися і я останній закрив кімнату і віддав ключі на вахту. Можемо перевірити.

- Давай.

Взяли ключі... відкрили... на червоному прапорі спить прапороносець.

- Канаєв — парторг чомусь назвав Івана Павловича на прізвище — нас посадять!

Парторг схопив знамено і висмикнув його, покотивши п`яницю по підлозі. Той навіть не поворухнувся.

- Нехай спить — сказав Петро і закрив кімнату на ключ.


19.03.2021 р.











м.Суми, 19.03.2021 р

Публікації: Микола Коржик.

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 24.08.2021 21:13  © ... => КАЛЛИСТРАТ 

Щиро вдячний Вам. 

 24.08.2021 20:11  КАЛЛИСТРАТ => © 

Чиста правда! Підтверджую і дякую )))))