26.08.2021 22:18
18+
24 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Микола Коржик.

Скажені зуби




В обласному центрі є район — Хімгородок. В цьому мікрорайоні проживають працівники величезного комбінату по виробництву добрив і іншої хімічної херні для забруднення планети й знищення на ній всього живого. Так от в тому мікрорайоні є озеро Дурова. Чому його так назвали точно ніхто не знає, кажуть якийсь Дуров проживав тут. От і говорять — Дуровщина, а ще простіше — Дурка.

Дурка дуже мальовнича. Розташована в улоговині, на пагорбах якої ростуть кремезні, високі, столітні сосни. Озеро невеличке, поросле по берегах очеретом і комишами. В очереті сидять рибаки з вудками, навкруг озера гуляють мами з колясочками, під соснами на траві загоряють огрядні необ`ємні тітоньки, в кущах бузку усамітнюються закохані, скрізь, немов оглашенні ганяють непосидючі пацани.

У невеличкій затоці цього озера люди могли спостерігати таку картину: кілька дорослих мужиків і молодих хлопців знявши штани, бродили попід берегом стоячи раком, проціджуючи мул руками. Вони були брудні й забрьохані у муляці мов чорти, але тільки сопли, зрідка матюкаючись і продовжували методично проціджувати грязь.


В той час я працював на цьому преславному комбінаті, що труїв народ і довкілля, у літєйці. Це ливарне виробництво було філіалом пекла на землі. В ньому була вагранка для плавки чавуна, дугова трьох тонна піч для варіння сталі й дві індукційні тигельні печі на півтони, в яких варили “нєржавку” та кольорові метали. Формування робилася у ґрунті, далі вибивка й обрубка. Колектив невеликий, до тридцяти осіб із кранівницями та пультовщиками.

У бригаді формувальників працював Володя, якого поза очі називали — скажений. Спеціаліст він був добрий. Роботу знав і любив, та більше цього любив горілочку. Пив він її стаканами і не п`янів. Був високої статури, худий, ніби засушена тараня, у його довгих, жилавих, зі здувшимися венами руках, була неймовірна міць. Все це від щоденної тяжкої роботи з вібротрамбовкою на формуванні відливок. Курив папіроси — “Бєломор”, і цигарка жувалася у його беззубому роті весь час.

Зубів у Володі не було, пропали, і це давало йому деякі незручності коли він випивав. Закуску приходилось лаштувати заздалегідь. Для цього у нього був невеличкий складальний ножичок, яким він різав все на невеличкі шматочки: ковбасу, сало, огірочок, хліб. Перехиливши стакан, він брав акуратні кубики, клав їх до рота і смоктав придавлюючи беззубими ялами. Що він їв вдома того ми не знаємо, бачили лише “тормозок” на роботі, який з`їдався в обідній перерив, під час гри в доміно.

Вова людина аналітичного складу розуму. Пам`ять мав — феноменальну. У заводській бібліотеці тітонька випала в осад, коли до неї прийшли роботяги і попросили підшивку газети “Совєтскій спорт”.

А справа була ось в чому. Вова Баранець — великий любитель футболу, засперечався з яким рахунком закінчився фінальний матч і хто став чемпіоном у якомусь там затертому році. На що отримав вичерпну інформацію від Вови-скаженого, по цьому епізоду: хто, де, коли, на якій хвилині, з яким рахунком. Йому звичайно не повірили й запитали про інші чемпіонати, і по всіх матчах отримали відповідь.

Крик! Спори! Ледь за барки один одного не хапали. Вова справджував свою кличку і скаженів до гарячки.

Після роботи пішли в бібліотеку і були здивовані коли всі відповіді — зійшлося. Вову заповажали, та всі спортивні питання — до нього.

Вова любив шахи, навіть більше чим доміно. В доміно за звичай грали два на два і приходилося підлаштовуватися під партнера, а партнер не завжди був до пари Вовій тоді він кидав доміно, садив матюччя і запаливши цигарку — вискакував із-за стола. У шахипартнера немає — є лише противник. Рівних йому не було, але і тут Баранець знайшов до нього ключа. Знаючи його невитриманий, скажений характер, Баранець всіляко тягнув партію, довго думаючи над черговим ходом, від чого Вова не витримував, розкидав шахи, біг на плац, хапав трамбівку і продовжував формування.

Ця морока з розкладним ножичком і смоктання перечавлених голими яслами шматочків сала, та ковтання їх цілими, нарешті прийшла до логічного кінця. Скоро задоволений Вова оголосив, що завтра йому вставлять після обіду зуби. Була внесена потрібна сума грошей на “магар”. Бугрим побіг на “точку” за самогоном, а Касимов — за закускою в магазин. Вирішили бухати на Дуркі.


Сиділи на березі озера насолоджуючись тишею і чарівною красою літнього вечора. Чекали “ходаків” з горілкою і закускою. Вова сяяв новими сніжно-білими вставними щелепами. Він був гордий і щасливий. Нарешті прийшли “гінці”. Швиденько порізали кільце ліверки, поламали хліб, дістали недоїдки з “тормозків”. Баранець налив повний стакан і протягнув Володі. З серйозним виразом обличчя, професіонально, не напружуючись, він перехилив гранчак, віддав Баранцю і взяв із простеленої газети “Труд” — шматок ковбаси.

Широко відкривши рота, аж стало видно металеву основу штучних щелеп, Вова куснув ковбасу і закривши — почав жувати. Жував хвилину, жував другу, третю... потім попробував ковтнути. Великий кадик, що різко випирався на тонкій шиї, заходив вгору- вниз, стараючись проштовхнути кавалок прекрасної совкової ліверки до стравоходу, але нічого не вийшло, і Вова векнувши виблюнув це місиво разом зі щелепами у жменю і запустив все це в озеро.

Німа сцена.

Першим оговтався Баранець.

- Володя, а на що ти...

Мовчки роззувся, зняв штани і сорочку, лишившись у чорних сімейних трусах і поліз у воду, відразу провалившись по коліна у густий смердючий болотяний мул. Слідом за ним випивши по черзі, як причастя, роздяглися інші й приєдналися до Баранця. На березі лишився лише один Вова, який витягши ножа, звичними вправними рухами різав ковбасу і хліб на маленькі шматочки.

Баранець розпрямився, плюнув у воду і пішов на берег. Налив Володі, той випив і почав закушувати у звичній формі — кидаючи шматочки до рота. Налив собі, осушив і знову поліз у воду, а звідти виліз Бугрим з Касимовим. Так вони по черзі, то вилазили — випивали, то закушували — курили, але процес пошуку зубів ні на мить не зупинявся.

Раптом несамовитий крик Баранця, що заглушив би навіть крик золотошукача на Клондайку: “Знайшов!!!” Всі штовхаючись і падаючи у брудну воду кинулися до нього. Баранець стояв з виглядом Данко, що вирвав з грудей своє серце, щоб осяяти шлях замурзаному натовпу і тримав у піднятій руці білі зуби.

- Вони у траві біля води лежали!

- А я їх бачив — спокійно промовив Вова, пихкаючи “Бєломором”.

- Та як же так! Я бачив як вони булькнули у воду — не вгамовувався Баранець.

- То жаба з переляку стрибнула у воду.

- Ну ти і козляра! Бачив і не сказав! На падло, жуй — і Баранець запхнув п`яному Володі зуби у пащу.

Хлопці збуджено зашуміли розлючені таким небаченим хамством, та Бугрим взявши банку в руки, сколихнувши і поглянувши крізь неї на сонце, що сідає за соснами, дав зрозуміти, що три літри вже кінчаються.

І справді сонце сідало і молоді мамки покотили свої колясочки з малюками додому вечеряти, несучи у молодих пругких грудях молоко.

Витрушували покривала товсті жінки, виставивши бегемотячі зади йсклавши все в пакет, теж попливлипо домах, несучи своє нерозтрачене лібідо та не перегорілий естроген.

Закохані вилазили з кущів бузку з націлованими як вареники губами, нам`ятими цицьками, і тупим щемячим болем у паху.

Пацанята вже давно дивились “Спокійної ночі малята”.

Вечір...


Публікації: Микола Коржик.

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 06.09.2021 22:10  © ... => Іван Марний 

Щиро вдячний. Дякую пане Іван. 

 06.09.2021 13:48  Іван Марний => © 

Читав пізно ввечері, реготав вголос, мабуть сусідів побудив... Добре написано. Імпонує Ваш простий стиль розповіді - без прикрас, без купюр... нагадує Чарльза Буковськи. Дякую!