11.12.2021 00:32
for all
168 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Казка про Щасливу Дівчинку

В одному царстві, в одному государстві жила-була маленька добра Щаслива Дівчинка. Мешкала вона у біленькій хатині у садочку на краю села зі своєю Матінкою-феєю. Навкруг садочка росли різні дерева та кущі, на городі - ягоди та овочі. В саду та під стріхою завжди співали пташки, а коло ніг крутився біленький кучерявий песик.

Мати-фея від весни до пізньої осені збирала різноманітні трави та ягоди, а зимою варила варення із яблук та пригощала ним усіх казкових жителів. Ще недавно Мати та всі рідні Дівчинки були зачаровані Червоним Змієм, що правив у тій стороні. Та народження малої, її радісний світ, добре серце та вміння бачити у всьому лише хороше поволі розчаклували усіх - і Змій втратив вплив на ціле поселення, його перестали бачити та чути, тож він змушений був покинути цю місцину та шукати іншу...

Одного дня Мати побачила Щасливу Дівчину, як та сиділа на  гойдалці високо на горі, замислено дивилась в далечінь та про щось роздумувала.

"Той час настав, "- лагідно усміхнулась Мати і сказала:

-Донечко, що тривожить твоє велике серденько?

-Мамцю, - сказала дівчинка, - я стільки оберігаю це місце від злих драконів-зміїв. А чи вони повернуться, якщо мене колись тут не буде?

-Ні, не повернуться, доню, - усміхнулась Мати.-Господь завжди берегтиме це місце. І людей, які тут вірою живуть.

-І тебе, мамусенько?

-І мене, - Мати обняла доню.

- Бо я хотіла б...- почала Дівчинка, ніби вагаючись, - ... я хотіла б піти за своєю Мрією, за покликанням мого серця і любові, що в ньому.

І Мати відпустила, благословивши на дорогу. При прощанні дала Дівчинці чарівну сопілку.

-Що це?

- Зіграй, - кивнула Мати.

Дівчинка почала грати - і сопілка зазвучала голосом неньки:

" Ой помалу, донечко,

Награвай.

Я з тобою, сонечко,

Пам`ятай.

Я любов`ю вічною

Обійму.

Я всі страхи-страшеньки

Розжену.

Я за тебе молюся

День і ніч.

Кажи доню ворогу

Своє "Ні!"

- Коли буде важко, донечко, долатимуть страхи, ти заграй на сопілці-і вони щезнуть.


Дочка подякувала Мамі - і вирушила в дорогу.


Чи довго йшла, чи недовго, та вирішила присісти біля криниці - перепочити.

Підійшла до неї стара, зморщена, вся в чорному Баба - аж від неї квіти біля колодязя пов`яли - та й попросила в Щасливої Дівчинки попити - та дала, потім - поїсти. Дівчинка поділилася своїм скромним обідом. А потім стара так нагло:"Віддай мені своє життя! Ти он і так вже скільки щасливо прожила!" - А Дівчинка не злякалася - подивилася хитро, бо таких в її житті чорноротих вже багацько було - та й засміялася гучним джерельним сміхом. Душачись від злості, Баба почала, мов плітками та обмовами, обкутувати Щасливу Дівчинку своїм доооовжелезним язиком - та не встиг той і на метр наблизитись до Щасливої Дівчинки, як та зачепила його на колючки здоровезного кактуса, що ще не зів`янув, і, прокричавши весело"НІ!", побігла далі.

А чорна Баба лопнула із заздрості та злості - і порох з неї розвіяв вітер, щоб нікого з людей не торкнулася ця напасть, щоб ніхто не забруднив об неї свого взуття.


А Щаслива Двчинка пішла далі, потихеньку наспівуючи пісеньку Сопілки.


І ось вдалині завиднілось найкрасивіше у світі місто, зелене та різнокольорове, де не було ні бідних, ні одиноких, ні старих, ні покинутих людей чи будівель. Там Щаслива Дівчинка не побачила не те що нічийних собак чи котів, а навіть викинутого папірчика чи жовтого листочка на дереві.

Та от люди були похмурі. Всі, діти та дорослі, були на когось сердиті чи ображені, спідлоба дивились собі під ноги. А коли наштовхувались на когось, то не казали "Перепрошую".

Коли Дівчинка ступала бруківкою, її усмішка контрастувала з натовпом. А відкрите серденько шукало рішення:" Місто тут багате. А в мене пиріжків лише на день залишилось. Може, я продам трохи свого щастя, бо воно-то від роздачі лише більшає, а натомість поповню свої харчі?".

Дівчинка витягнула табличку "Віддам щастя за що не шкода!" - і стала біля ратуші. Вмить навкруг зібрався натовп:

-Щастя... А чи воно існує...

-І що то воно таке...

-Знову хтось хоче нас обманути...

-Так дорого за щастя - це грабіж...

Лише один наважився:

-Але я на пробу- сказав похапцем.-І нічого не платитиму!

-Добре, - сказала Щаслива Дівчинка, - беріть просто так. Тільки дбайте про нього та годуйте позитиивними думками... - ледь договорила навздогін.

Через хвилину чоловік повернувся ще більш похмурим, навіть роздратованим:

-Ви... Та ви!! Я буду скаржитись на вас у мерію, шахрайка! Ніякого щастя не існує. Це - обман!

-Ми так і знали...

- Як завжди...

-Життя- це брехня...

-Усі погані і не хочуть нам добра...

Натовп поволі розходився, намагаючись вилити весь свій бруд та невдоволення на Щасливу Дівчинку.

Але вона не стала того слухати. Сплюнувши "Та пек вам!", якомога швидше покинула це найогидніше прекрасне місто, яке траплялось їй за всю подорож!


Недалеко за містом її зустрів подорожній. Так добре говорив та весело щебетав. Коли вони зупинилися на обід, Щаслива Дівчинка витягла останню хлібину та запросила хлопця до столу. А коли відвернулася - той перетворився на коршуна, захопив хлібину пазурами та підступно потягнув її до свого гнізда, зрадивши  добре серце Дівчинки, любов та довіру.

Вперше за всю подорож Дівчинка хотіла затужити, та вчасно згадала про мамину сопілку - і заграла:

" Ой помалу, донечко,

Награвай.

Я з тобою, сонечко,

Пам`ятай.

Я любов`ю вічною

Обійму.

Я всі страхи-страшеньки

Розжену.

Я за тебе молюся

День і ніч.

Кажи доню ворогу

Своє "Ні!"

Звідки й взялася сила, що наповнила Щасливу Двчинку:"Ну я йому цього не подарую!"

Дівчинка видерлась на скелю, до самого гнізда Коршуна,  забрала свій хліб, зруйнувала гніздо.

Бо зло не може бути толерованим.


Йшла вона далі.

Та в одному селі запросили її до себе Господарі.

-Поділишся з нами своєю радістю, а ми тебе вечерею пригостимо та й спати положимо.

Не побачила Дівчинка в тому запрошенні ніякого підступу і погодилась.

Та от тільки з самого порогу якісь вони не гостинні виявилися:

- В дорогу тобі нічого не дамо, бо з хати нічого не дається.

- Багато не їж, бо ми самі не маємо…

- А ти така доросла . А чому неодружена?

- А дітей чому нема?

- Тобі пощастило, що ми на тебе натрапили, бо всі сусіди, та що там, всі у цьому селі погані люди!

- Ти молока багато не пий, бо в нас корови нема!

- А що то ти гуляєш і без роботи?

- Спати будеш у альтанці. А то в хаті ще щось вкрадеш.

- А ти знаєш, що в гості з пустими руками не ходять – могла б і принести щось. Бо те твоє щастя… Чи воно того варте?

Це буркотіння супроводжувало Щасливу Дівчинку, поки вона величезною мітлою обтрушувала сніг з своїх біленьких чобіт та довгого білого пуховика. Так, на подвір’ї цих неприємних, улесливих господарів за декілька хвилин розгулялася ціла завірюха. Коли ж вона на мить притихла, Дівчині вдалось розібрати останні слова господарів.

Щаслива Дівчинка у ту ж мить розвернулася – і покинула це непривітне обійстя. Вже за воротами обтрусила залишки снігу з порохом з цієї оселі і -, наспівуючи пісеньку сопілки, - пішла далі по налитих сонцем вулицях таких же, як і вона, щасливих людей. А господарі разом з їхнім маєтком перетворилися на одну велику крижину.


Добрі ж селяни її й нагодували, і заночували, і гостинців у сумку дали. Ось так, обмінявшись щастям і взаємно збільшивши його запаси, Щаслива Дівчинка продовжувала іти до Мрії.


В одному з князівств зустріла вона Дурненьку дівчинку, яка закохалася в Чотириокого Монстра. Ця пара збирала у своєму замку добрих людей та ночами заставляла їх плакати, бо невинні людські сльози володіли для них живильною силою. Прийняла вона підступне запрошення Дурненької, але коли розібралася, в чому справа - не злякалась, а  розсердилась, що по світу ходять такі люди, що намагаються лише використати інших та принести їм горе. Та Щаслива Дівчинка не стала плакати, а, випустивши всіх полонених на волю, залишила Дурненьку з її монстром, бо кожен повинен сам нести відповідальність за свій вибір. Оскільки плакати не було кому, то тепер щоночі плакала Дурненька, щоб годувати Чотириокого Монстра своїми сльозами. Бо життя так побудоване, що на кожного агресора, коли поруч не буде інших жертв, знайдеться свій агресор. Таким не допоможеш - потрібно тікати від таких людей якнайдалі.


В той час Щаслива Дівчинка відчувала, що їй до мети залишилось зовсім мало.

Попереду вона побачила великого монстра - МІСТО: воно лякало звуками метро, маршруток, трамваїв, тролейбусів, автомобілів, голосами людей, музикою у підземках, бубонінням перехожих, вихлопами заводів, випарами каналізацій, сміттям та калюжами, смогом та довжелезними пробками.

Щаслива Дівчинка відчула, як цей шалений буревій з людей та техніки краде у неї щастя - у того стає все менше, бо крадене щастя - зникає.

Вона присіла, затулила вуха руками - і вже хотіла було розплакатись, та згадала про Сопілку, подаровану Мамою. Дівчинка крикнула:"Я забороняю вам красти моє щастя!Я кажу - ні!" І, витягнувши сопілку, заграла:


" Ой помалу, донечко,

Награвай.

Я з тобою, сонечко,

Пам`ятай.

Я любов`ю вічною

Обійму.

Я всі страхи-страшеньки

Розжену.

Я за тебе молюся

День і ніч.

Кажи доню ворогу

Своє "Ні!"


Вже після її слів дівчинка почала покриватися ледь помітною бронею-скафандром, в якій їй було затишно та спокійно, як вдома. Вона вже могла рухатись містом - і відкрила там для себе багато чудових речей, а саме МІСТО, як адаптована собака, йшло поруч, покірно махаючи хвостом.


Дівчика усміхнулась МІСТУ - пішла далі.


Вже перед самою брамою, де її чекали Мрії, на Щасливу Дівчинку підступно напав Липучий Страхорак- він переконував її, що варто повернутися додому, бо вона там і так була щасливою. А як там мама без неї одна? І Мрія її нездійсненна.

Щаслива Дівчинка заграла на сопілці - і Липучий Страхорак здох від страху!


У ту ж мить перед малою відкрилися ворота Замку Мрії - і там її чекав Щасливий Хлопець та їхні щасливі батьки та друзі.

Дівчинка поділилася зі всіма своїми ідеями - і вони відразу ж почали їх втілювати у життя.

І жили вони довго і щасливо, народили багато Щасливих Дітей. А потім з їхнього Замку розійшлося щастя по всій землі.


Тут і казочка скінчилась. Всі, хто слухав, звеселились))

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись