Я стукаю в двері кожні...
Я стукаю в двері кожні:
- Ви впустите? Точно можна...?
Ні, я не прийшла просити.
Лиш... небо би нам закрити,
Бо діти у нас вмирають.
А інші - кудись тікають.
Я знаю, що ви прийняли...
А небо? Ми так чекали.
Якби ви його закрили,
То діти би не блудили,
А всі б залишились вдома.
Ну ясно...У вас вже втома...
А що нам казати, люди?
Вкраїна в огні усюди!
День новий. Привіти Шольцу.
-Ми небо закрити хочем...
Та в нього рублі в кишенях.
Та в нього на серці - ленін.
Ми б з відчаю в небо вили.
Та візьмем у руки вили!
Ми весвіт би прокричали!
Вже наші горять причали.
І сотні дітей - у небо.
Закрийте його! Нам треба!
Я вию вночі від болю.
Та знаю, що Ти - зі мною.
Як ранок настане завтра,
Напишу знов депутатам.
І канцлеру, в бундестазі.
Що наша війна - на часі.
Що небо закрити треба.
...А їм би всіх нас - у небо...
Бо темрява поруч з світлом
Не буде читать молитви,
А світло убити схоче.
Пробачте.За правду.В очі.
Я б вила всю ніч від болю...
Та знаю, що Бог - зі мною...
Що небо нам не закриє.
І вирішить все. Він вміє.
А ті, що глухі, не чують...
До кого крізь біль кричу я.
Хто морщиться і сміється.
Ті, в кого немає серця...
Вони, я це точно знаю,
Ще пройдуть в своєму краю
Такими, як ми, шляхами...
І плакатимуть за нами...
Та ми не почуєм прощень.
У нас будуть інші ноші.
І виклики не під силу
Всім тим, що не мають крИла.
Кому не дано літати.
Їм третю війну чекати б.
А те, що вмирають діти,
Всім байдуже в цьому світі.
