28.03.2022 01:42
for all
27 views
    
rating - | no usr.
 © Світлана Нестерівська

Як впустити в серце біль?

Як впустити в серце біль? Біль розірве серце.

Ці вокзали.Це тобі - вигадка?- здається...

Серце стало кам`яне. Психіка- залізна.

Боже, вбережи мене, поки ще не пізно...


І пейзажі із руїн. Спаленії танки.

Десь такий далекий він. Молюсь, щоби вижив.

І квартира у вогні. І без кави зранку.

А сусідонька мала будиться від видив.


Всліпли очі ліхтарів. Вмерли газогони.

Холодно ступає смерть- і мене волоче...

Відбиваюсь. Не здаюсь. Нас таких - мільйони.

Знов відкритий "коридор". Їхати не хочу.


А на вулиці - пітьма. Й це - посеред днини.

Сотні трупів. Ми - живі?- сумніви долають.

Я не хочу покидать нашу Україну.

Я ніколи не помру!Хай вони - вмирають!


В мене серце кам`яне. Нерви металеві.

Ви питаєте мене, чому я не плачу?

Тридцять днів іде війна. Я вже в місті Лева.

Але клятим ворогам більше не пробачу.


Діти мерли, як в кіно. Дітям було страшно.

І, лякаючись серен, кулились від страху.

Помирали в них батьки. Ця війна - не наша.

Нас втягнули у війну вороги без даху.


Серце, плач. Так легше йдуть болі зі сльозами.

Десь там люди дістають автоматні черги

Лиш чекаючи на хліб. В родбудинках мами

Помирають від ракет. Всіх війна пожерла....


І бракує нам хрестів. Молитов бракує.

А Європа далі спить... То не їхні діти.

Раз - і серце заболить. Як ніхто не чує.

І заплаче. Уві сні. Щоб не зупинитись.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись