Темно в підвалах
Зламане дерево. Тиша незвична…
Навіть ворони сховались, мовчать.
Люди зі схованок боязно вийшли,
Діти нагадують диких вовчат.
Темно в підвалах… Лиш чути жіночий
Шепіт: – Як страшно… Тремтить дітвора.
Бомба влучила у дім серед ночі,
Вирва глибока на місці двора.
Все, що вціліло, несуть до підвалу.
Холодно… треба зігріти дітей.
Мовчки ворожу клянуть всі навалу.
І з нетерпінням чекають вістей.
Дівчинка гладить ведмедика ручкою:
– Скоро вже! Скоро! Повернеться тато!
Плаче над сказаним словом онукою,
Рідна бабуня… Зруйнована хата.
Кутає донька маленьке дитятко.
Далі, як жити? Не знає ніхто.
Чим натопити і їжу де взяти?
Знищений одяг, вціліло пальто.
Журиться мати, та люди — не звірі,
Їм помагають гуртом, всім селом.
А в надвечір’ї обличчя всіх сірі:
Сіє війна знову горе і зло.
Та український народ не зломити:
Прибраний буде війни бурелом.
Люди зуміють життя відродити.
Друзів зустрінуть багатим столом.
27. 02. 2018 рік
Світлина з інтернету
*Примітка. Цей вірш — переможець конкурсу "Вірші про війну". Перше місце. Виграш 5000 грн. ***Вірш увійшов до збірки "Напиши про війну".
Смт Шевченкове, 27. 02. 2018 рік
