19.11.2022 09:34
for all
23 views
    
rating - | no usr.
 © Шепітко Олександр

Уривок

Уривок

"Маланка останні дні ледве ходила - великий живіт перевішував, тож доводилося ступати поволі й підтримувати його. Охрім та Омелько всі домашні справи взяли на себе: батько куховарив, а хлопець прибирався й у дворі все було на ньому.

Та Маланка все одно всюди всовувала свого носа:

- Тату, ну що ви капусту отакими шматками порізали? Тоді вже взагалі кидайте її цілою - зуби є, пережуємо… Омельку, хто ж так замітає - там залишив, тут забув пошурувати. Отак невдовзі хатою, як поміж кучугурами, ходитимемо. Тільки замість снігу сміття лежатиме...

Батько, той лише усміхався, робив, як вказувала донька, або й дозволяв їй самій переробляти. Омелько жінчині капризи сприймав неоднозначно. Збоку було помітно, що хлопець не звик до такого, інколи він був готовий навіть огризнутись. Втім, погляд на Маланчин живіт змушував його заспокоїтись, усміхнутись дружині й сопіти далі, виконуючи її вказівки...

Вчора після вечері Маланці раптом закортіло погрітись на печі. Довелося Омелькові підтримувати дружину під час її сходження, а Охрімові підстраховувати обох - щоб ненароком не впали.

Вже вмостившись, Маланка зажадала, щоб їй підстелили кожуха, бо чомусь дуже твердо. І знов Омелько поліз на піч, вимостив дружині кубельце, витер лоба й собі, й Маланці. Аж тут жінка схопила його за руку й перелякано прошепотіла:

- Ой, мабуть, починається! Ой, ой, мамо! Все, не можу! Ма-мо!

Омелько взяв дружину за руку, став її гладити, водночас поглядаючи на Охріма.

- Тату, що далі? Кажіть, бо я не знаю. Тату, вода потекла!

- Не кричи! На ось, для дитини підстели, - Охрім подав на піч Маланчину сорочку, ту, в якій дочка виходила заміж. - А потім гладь дружині живота й готуйся приймати маля.

- Але ж я не вмію. Казав же, збігаю за бабою, а ви… Вже б і вернувся...

- Ану замовч! То що, я повинен це робити, чи хто? Вклав до печі рогача, то виймай горщика.

- Якого рогача, тату?..

Маланка раптом щосили заволала, напружилась й через мить в хаті пролунав дзвінкий дитячий крик.

- Хто? - зітхнувши, перепитав Охрім.

- Дочка, - усміхаючись, відповів Омелько. - Така червона й зморщена, як та стара баба.

- Доня! - розслаблено промовила Маланка. - Омельку, подай-но її мені, бо таке вже кажеш.

Омелько обгорнув дочку мамчиною сорочкою й подав Маланці. Та подивилась на крихітку, всміхнулась:

- І зовсім вона не баба, Омельку. Вона красуня, поглянь.

Дівчинка наче почула маму, заворушила губами й Маланка приклала її до своїх грудей. Омелько ще деякий час дивився на дружину з малям, потім витер лоба й зліз донизу.

- Тату, - спитав хлопець в Охріма, - а ви Маланку теж самі приймали?

- Ні. Але я чув, як це робиться… Чого витріщився? Все вже минулось і ти справився. Ми всі справились. Тож вітаю з дочкою. Нехай поїсть, відпочинуть, а потім скупаємо. Та не хвилюйся ти так - все владнається. Онде за вікном вже сіріє. Йди-но краще, Омельку, води свіжої, незайманої, з колодязя принеси. А я піч ще підтоплю - нашим дівчатам зараз тепло потрібне…"

........


Від автора:

З минулого року не написав ані рядка - може творча криза, а може щось інше. А тут ще активна фаза війни наклалася - не пишеться.

Але в доробку ще є твори, які не викладав, сподіваючись на успіх в переговорах з видавництвами - хто ж не бажає бачити своє дитя книжкою))

Результату від переписування з видавцями - нуль. А тут ще не впевнений, що доживеш до ранку (хоч ця ймовірність і раніше була - всі ми смертні й смертні несподівано), тому вирішив викласти написані твори із шухляди на суд читача.

Хроніки рябого похатника - це повість, чи роман, уривок якого представлено вище, доволі великий за розміром, тож сюди його викладати побоявся. Наразі він є у вільному доступі на новому українському літературному сайті Аркуш. Ця повість - моя спроба розказати про домашніх (і не тільки) духів; її можна вважати казкою, але зараз прийнято таке називати фентезі, етнічне фентезі. Першим читачам воно наче сподобалося, хоча молоде покоління віддає перевагу зомбі, вампірам, драконам - їх у мене немає))

Після викладення цього твору планую показати читачам і раніше анонсовану тут Людину Зеро, про пригоди Василя в пеклі - мав на неї велику надію, але видавці не вбачають в книзі свого зиску. Тому теж віддам її у вільне читання.

Також на Аркуш хочу викласти і повість-казку Крила для кота - вона наче й дитяча, але дорослим, що читали її, книга теж сподобалась.

Перепрошую, що не викладатиму твори тут - вони завеликі для цього сайту.

Якщо є бажання прочитати Хроніки, даю посилання (не лякайтесь, тут я під псевдо)):

- 1 частина;

- 2 частина.

Якщо зацікавить Людина Зеро - дам посилання пізніше.


Успіхів усім.

Бережіть себе!

Все буде Україна!



м. Дніпро, 2019 рік

Публікації: Шепітко Олександр

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись