06.04.2023 21:12
18+
61
    
  1 | 1  
 © Шепітко Олександр

Сюрприз для Білосніжки

Сюрприз для Білосніжки

з рубрики / циклу «Василіада»

Білосніжці снився цвинтар. Вона ходила ним, прикладала вухо до могил і прислухалася: чи не ворушиться там хто-небудь, щоб несподівано вилізти та затягти її до себе. Нарешті біля чергового порослого травою горбка сподівання дівчини справдилися – чиясь рука торкнулася її плеча й потім пролунав схвильований тихий голос:

– Доню, аго-ов!

Білосніжка, боячись втратити такий шанс, обіруч вчепилася в незнайомця, і з вигуком:

– Ага, впіймався! – розплющила очі.

Поряд з ліжком стояв переляканий батько, який намагався вивільнитися з обіймів надміру збудженої доньки.

– А, тату, це ви! – в голосі Білосніжки чулося розчарування. Вона відпустила батька й знов уляглася на подушку. – Чого вам?

– Ти знов допізна свої жахастики писала?

– А коли ще їх писати – ніч, знаєте, надихає. А ще коли пугач за вікном, і полум`я свічки колихається, і тіні на стіні… То чого розбудили?

– Я, той, доню… У мене сюрприз для тебе.

– Що, мачуха якусь роботу придумала? Невже знов трояндові кущі пересадити, чи цього разу мак з просом змішала? Ми ж наче це проходили – невже у неї на більше фантазії не вистачає?

– Ти не сердься – вона добра, вона тобі зла не бажає...

– Ага, чули ми ці казки. Хто мене торік з пиріжками до бабусі в ліс послав? Добре, вовк дорогою стрівся – хоч якась пригода. Втім, шкода сіроманця – буде тепер наш ліс без вовків.

– Ти про це не розповідала? Що з ним сталося – мисливців нацькувала?

– А чим я гірша від них? Сподівалася, що вовчик ще той жеребець, а він… Не витримав, бач, наруги, подався світ за очі.

– До-оню!..

– Та це вже в минулому. То що у вас за сюрприз? Все одно сон пропав, показуйте.

Батько затупцяв на місці, потім витягнув з кишені хустинку:

– Та, той, треба очі тобі зав`язати. Ти не проти?

– О, це вже цікаво! Коли це я проти такого була – в`яжіть.

Білосніжка обернулася, допомогла батькові з хусткою, потім подала йому руку:

– Ведіть. Це далеко?

– Та не дуже.

І вони пішли.

Білосніжка поки що вгадувала, де вони йдуть. Ось тут спальня мачухи – бач, як хропе. А це ванна кімната – кран і досі капає, бо жоден сантехнік мачуху не влаштовує, а в тата, всі знають, руки не з того місця виросли. Осьде сходи на перший поверх; це двір – спориш так приємно лоскоче підошви – Білосніжка згадала, що не вдягнула капці. Дерево під ногами – схоже на міст через рів. Якась стежка, вимощена камінням – оце вже щось нове! Вітер у вітті гуляє – отже, ліс.

– Ау! – неголосно озвався кудись убік батько. – Ми вже тут, чуєш?

– Ти це кому? – перепитала Білосніжка.

– Зачекай, зараз. Осьде хтось іде. Це ти Василіусе?

– Кхгм! Щось ви довго, – пролунав поряд наче знайомий, але Білосніжка ніяк не могла згадати чий голос. – Корону принесли?

– Приніс, але навіщо вона вам?

– То не ваша справа – треба.

Кляті комарі не давали зосередитися Білосніжці на незнайомцеві – вона чула цей голос, чула!

– Ось, доню, передаю тебе зараз в руки Василіуса Хитрозробленого Першого. Далі вже він тобі все покаже, розкаже. Ти, той, вибач, – дівчина відчула батькові обійми. Спочатку промайнула думка вивільнитися, та потім Білосніжка вирішила не ламати чийсь сценарій – воно навіть краще, коли не знаєш, чого очікувати далі.

– Та чого вже там, тату, я ж сама погодилася. Ви йдіть, бо дуже кортить сюрприз побачити – чуєте, як мурашки спиною бігають? А я ж, знаєте, в туалет ще з вечора не ходила. Тому йдіть, йдіть.

Дівчина чула, як старий ще деякий час тупцяв поряд, щось передавав незнайомцеві, потім потихеньку прошурхотів стежкою.

А далі Білосніжка відчула, як її ноги торкається щось металеве, почулося клацання і знайомий-незнайомий Василіус взяв її за руку:

– Далі будуть сходи. Як опустимося в підземелля, я пов`язку зніму.

У дівчини від передчуття чогось таємничого аж затряслися піджилки:

– Ой-ой! Йдімо скоріше, бо не дотерплю!

Далі був спуск. Йшли поволі й мовчки. Спочатку пахло пліснявою та мохом, потім їх змінив запах м`яса: тухлого, впереміш з горілим. Білосніжку почало нудити, але вона змогла стримати блювотні позиви – не вистачало ще зганьбитися перед Василіусом. До речі, рука поводиря була теплою та приємною на дотик і дівчині невідомо чому подобалося відчувати її у своїй долоні.

Врешті решт сходи скінчилися, чужа рука відпустила її й позаду почулося, як закриваються двері. Настала могильна тиша.

За розрахунками Білосніжки мовчанка надто затягнулася і дівчина не знала – радіти цьому, чи ні.

– Василіусе, ти тут? – не стерпівши, прошепотіла дівчина.

– Та тут, – поруч почулося зітхання. – Думав, хоч щось тебе налякає, – знайомі руки стали розв`язувати вузлик на хустинці. – Тільки ж тут все одно темно. Король сказав, щоб ні смолоскипів, ні сірників.

Після хустинки Білосніжка намагалася побачити хоч щось, але супутник мав рацію – ані краплі світла ніде не проглядалося.

– То що, вже прийшли? І де сюрприз? – дівчина руками спробувала намацати хоч щось і врешті-решт натрапила на чиєсь тіло. – Це ти Василіусе?

– Так.

– А скажи, чому твій голос видається таким знайомим?

– Гм! Бо ми виросли разом.

– Васько, це ти?! – тепер Білосніжка упізнала голос, з власником якого в дитинстві облазили всі хащі навколо королівського замку. – А з якого дідька тато тебе Василіусом там якимсь називав?

– Бо я, принцесо, в чаклуни подався. Тому й змінив ім`я на більш милозвучне. Чаклун Васько – хіба це звучатиме?

– А нащо ти взагалі в чорнокнижники пішов, хіба конюхом, як твій батько, гірше було б?

– Ти не прибирала після коней, тому тобі легко казати. А бути сміттярем, чи ще якимсь підмайстром мені теж не подобалося. Тому й вибрав те, що здавалося найлегшим.

– То ти і є батьків сюрприз? – Білосніжка засміялася. – Я очікувала чогось жахливого, якоїсь небезпеки, а тут…

– Це ще не все. Нам тепер слід знайти інший вихід з підземелля, або через декілька місяців звідси заберуть наші скелети. І чому, скажи, тобі не писалося про єдинорогів, чи фей з ельфами, га? Гуляли б зараз квітучими луками, або в лісі ягоди збирали...

– А до чого це все? – перепитала здивовано Білосніжка. – Та й ти знаєш, що я ті рожеві шмарклі на дух не терплю. От про зомбі з вурдалаками – тут моя муза, чи музик, відривається на всі сто. Та й це зараз мейнстрим – чим більше крові та кишок, тим краще. Часи інші, читачі теж – їм не кохання-зітхання, їм насилля подавай – щоб кров холола, щоб дрижаки під час читання, як від пропасниці.

– Будуть тобі дрижаки. Сюрприз в тому й полягає, аби налякати тебе до усирачки, щоб і думки про написання жахастиків не з`являлося, щоб любові хотілося і тепла.

– А хіба одне іншому заважає? Дивний ти, Васько. Скажи краще, чому тебе спровадили зі мною в це підземелля? До речі, чув запах горілого м`яса – звідки воно тут? І що то калатало, коли ми йшли?

– Запах – то спеціальні духи, для нашої пригоди королівськими чаклунами приготовані. Щоб залякати тебе – я ж казав. А калатання – то, принцесо, нас із тобою ланцюгом поєднали, – Білосніжка чула, як хлопець нахилився, почувся глухий дзвін і потім холодний метал торкнувся руки дівчини. – Ось, можеш сама помацати.

– І хто це придумав, мачуха? – чи не вперше за цю мандрівку в Білосніжки похололо в грудях.

– І вона, і мої наставники. Це, кажуть, Василіусе, кара тобі за те, що порносайтами вештався. А я ж не для власного задоволення, мені цікаво було, чим ті кралі зачаровували чоловіків, що вони могли довго і багато разів. Це все задля науки…

Білосніжка зареготала:

– Ну ти, Васько, не змінився. Як в дитинстві мені під спідничку зазирав, так і продовжуєш. Гаразд, посміялися і досить – треба щось вирішувати. Бо і я замерзати почала, та й темрява вже не дуже подобається. Де тут двері – відчиняймо їх і йдімо нагору.

– Нічого не вийде, – хлопець зітхнув. – Нас аж донизу супроводжували мої наставники, і вони двері закрили з того боку, тому…

Дівчина захихотіла:

– Ги-ги! Оце сюрприз, оце татусь здивував! Аж поважати його почала, їй-бо! То що далі робитимемо, чаклун хитрозроблений перший?

– Та є тут одна думка. Залишається тільки отримати від тебе згоду.

– Васько, ти що, освідчитися мені хочеш? Оце сюрприз – всім сюрпризам сюрприз! Я ж принцеса, мене десь там принц чекає, та й не погодяться мої предки, ти ж сам розумієш!

– Я б може й не проти, але наразі мова про інше – тобі, принцесо, доведеться очолити підземне царство. Знаю, що твоїм захопленням було письменництво, а моїм, уяви – читання. Ні, ні, не таких книжок, як ти писала, від них блювати хотілося, – Білосніжку ця репліка зачепила, але вона вирішила дослухати, що ще хлопець скаже. – Я читав старовинні манускрипти і в одному знайшов згадку про підземелля, населене дивними жителями: для них відчувати біль, страх, огиду – це як нам сміятися, радіти, веселитися. Якщо моя здогадка підтвердиться, то це десь тут і має бути. З твоїм талантом описувати жахи ти легко станеш їхньою королевою. Тому вибирай: або шукаємо інший вихід і знаходимо його, в чому я сумніваюся – чаклуни при дворі хліб теж не задарма їдять. Або здихаємо тут, чи ідемо шукати моє гіпотетичне царство. І будеш ти, Білосніжко, головною відьмою – я для цього навіть корону в короля випросив. Мачуха покричить на нього, та потім нову собі замовить. Зате ти будеш повноцінною володаркою – з короною та власним чаклуном. То як?

– Знаєш, Васько, – дівчина зітхнула. – Ви з батьком перевершили навіть мою фантазію. Раніше, коли казали про життя в казці: чим ближче до кінця, тим страшніше – я думала, то такий жарт, алегорія. Та зараз пересвідчуюся, що в кожному жарті є всього лише частка жарту. Гарний сюрприз, – Білосніжка шморгнула носом, – визнаю. Здивували, як ніколи. Дай-но мені хвильку на роздуми, гаразд?

Хлопець промовчав і далі невідомо скільки вони простояли в тиші. Нарешті принцеса ще раз зітхнула:

– То, кажеш, двері нам не відкриють, навіть якщо тарабанитимемо в них?

– Не відкриють. Навіть якщо кричатимеш, ридатимеш і каятимешся у всіх гріхах. Вони знають, яка ти актриса, тому не повірять. Та й над ними ще мачуха – ти ж сама розумієш.

– Та отож! А тому, любий Васильку, пов`язаний зі мною ланцюгом – сподіваюся не на віки – у нас вибору немає. Веди, якщо знаєш куди. Не мріяла стати відьмою, але у життя гарне почуття гумору. Зате не нудно буде, еге ж? – і Білосніжка зареготала так, що луна підземеллям не вщухала ще доволі довго.



м. Дніпро, 06.04.2023 р

Шепітко Олександр цікавиться

  • Шепітко ОлександрМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!