26.03.2012 10:39
-
53913
    
  74 | 167  
 © Піщук Катерина

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

Есе написане в 2010 році на ЗНО

Людина – це створіння, яке дуже часто любить мріяти. Мабуть, кожна людина, ще у дитинстві, мріяла ким вона хоче стати: космонавтом, вчителем, лікарем… З часом її мрії змінювалися, тому що змінювалась вона сама і світ навколо неї. 

Мрії, як і кохання, надихають нас на подвиги, на рішучі дії. Людина, яка одержима мрією, забуває про реальність, створює свій маленький світ, який вбільшості випадків, не відображає той, в якому вона живе. Кожен з нас повинен мати мрію як ціль досягнення своїх планів. «Мрія - це відображення душі людини.» 

Але не варто зациклюватись лише на мріях, потрібно пам’ятати про те, що ми уже маємо сьогодні. Трапляються такі люди, які заради здійснення своїх бажань готові піти на все, навіть, на злочин. Хіба може бути щасливою та людина, яка не цінує того, що в неї є?  

«Починаєш цінувати - коли втратиш», - це справді так. Коли у нас усе є – ми навіть не уявляємо і не допускаємо в думках, що буде, коли в нас це віднімуть. Часто ми не поважаємо і не шануємо батьків, коли вони поруч, а коли їх не стає, тоді починаємо розуміти свої помилки, але уже пізно… 

Щоб бути щасливою і доброю людиною – потрібно цінувати те, що маєш і не жити лише у мріях. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 31.01.2017 20:11  костя => © 

чому немає картинок

 21.01.2016 17:36  Іра => © 

Як на мене дуже типовий

 21.01.2015 18:05  Віта Плахотнюк => © 

Дякую дуже помогло .

 02.12.2014 17:18  Дяволюк вася => © 

чудовий твир.

 06.08.2013 12:35  Ірина Затинейко-Михалевич 

напрошується більше креативу у Ваших роздумах...

 23.01.2013 21:58  Ем Скитаній => © 

написано непогано, гладко, як констатація прописної істини...але...

 26.03.2012 22:38  © ... => Володимир Пірнач 

можливо, колись напишу)

 26.03.2012 12:14  Володимир Пірнач => © 

Нарешті проза) Загалом можу сказати одне - Простими словами звичайні речі.
Але якщо взяти до уваги те що текст написаний в 17 років то випади досить незвичні. Пропоную написати те саме, але теперішніми думками, так би мовити фідбек через два роки. Можна чекати продовження?