Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.05.2012 00:00Новела
Для студентів  Про життя  
10000
© Маряна

Ти відчуваєш ?

Маряна
Опубліковано 03.05.2012 / 10899

Чому людина не може жити так як їй хочеться? Чого вона не може намалювати свою долю? Адже якби я змогла робити все, що хочу, я б була щаслива. Але, мабуть, хтось інший міг би бути нещасний... Не знаю.

От сиджу на лавці зі знайомими. Поряд мене усміхнена, життєрадісна, гарно одягнена дівчина, зачіска теж нічого. «Прикольно їй живеться», – подумала я. Та, на жаль... 

Дівчину звати Софія. Ми називаємо її Соня. Вона студентка і моя одногрупниця. На першій сесії знала її лиш на вигляд, на другій дізналась ім’я, а на третій – біографію, про яку навіть не могла подумати. Адже була переконана, що Соня задоволена своїм життям. Однак виявилося зовсім інакше. Виходить я зовсім не знаюся на людях. З першого погляду таке можу нафантазувати про людину, що... краще не буду продовжувати, у мене було вже таке. Повернемось до моєї одногрупниці. 

Так-от, Сонька дівчинка років вісімнадцяти, живе у селі зі своєю мамою та молодшим братом. Це так вона розповідає, мені та іншим дівчатам, які сидять на лавці. Мама її працює на меблевому заводі. Брат навчається у школі, вона – в універі. 

– А де тато? – поцікавився хтось із дівчат.

– А тато є, – відповіла Соня, – просто десь Є.

Ми одразу зніяковіли. Хтось прошептав, що краще б не питали. Та, на моє здивування, Соня не проявила жодних емоцій. Вона ніби говорила про якийсь предмет, книжку чи косметичку. Тут було щось не те. 

На дворі темніло, ми розійшлися по квартирах, на яких живемо під час сесії. Я з Сонькою живу в сусідніх будинках. Ми дійшли до роздоріжжя і попрощалися. І от сиджу я на дивані. Якось сумно. Вчитися на завтра нічого не дали. Випила чаю, подивилася у вікно. Задзвонив телефон, бачу «Соня». Я підняла слухавку і вона мені каже, що якщо я не зайнята, то чи не хочу пройтися до центру. Там мав бути якийсь концерт. Я відповіла, що за три хвилини передзвоню. У голові промайнуло – сиджу тупо на квартирі, брат десь, як завжди тиняється по всіляких мистецьких тусовках, чого б не піти? 

За двадцять хвилин ми зустрілися біля мого під’їзду. Година сьома вечора. То була осінь. Досить тепло, легкий вітер, і я у своїх кросівках шахових... Йдемо по вулиці, теревенимо про навчання. Дійшли до центру, там концерт, подивилися півгодини і пішли на піцу. Потім прогулялися до фонтану і там присіли. Весь час Соня перебувала в однаковому стані, байдуже, говорила вона про навчання чи свого хлопця. Взагалі ніяких емоцій. Вона розповідала, що матері з братом не легко живеться.

– А тобі? – я спитала. Дівчина відказала, що вже звикла, але до чого саме я не зрозуміла. 

Знову я зі своїми питаннями, чого це я її випитую? Може тому, що мрію стати журналістом, і, ніби ввійшла в роль? Та ні, просто цікаво. Кажу, ну якщо в тебе життя не медом мазане, то як у тебе виходить бути такою задоволеною? Вона подивилася на мене таємничим поглядом і сказала, що у всьому, у кожному, і у кожного є свій секрет. Я засміялася і вона теж. Пізніше мовила: 

– То може поділишся своїм?

– Може, але ти знаєш, то довго розповідати. 

– Я не втомлюся довго слухати. 

В одну мить я зупинилась і подумала, що напевно вона втомилася від мене. 

– Ні, Яно, мені цікаво з тобою розмовляти. 

Ця фраза мене вбила. Я в шоку. Далі не могла говорити. Це неймовірно. Може я сплю? Ось таке в мене коїлось в голові. Софія, спокійна як завжди, взяла мене за плече, і промовила:

– Так, я читаю думки. Але ти не лякайся мене. 

Далі ми вирішили йти додому. У моїй голові був хаос. Та я боялась думати. Всю дорогу ми мовчали. Прийшовши, я казала «на добраніч» і зайшла до будинку.

21:30. Брата ще немає і я вирішила спати. Десь серед ночі прокинулась з думкою, як же вона це робить? Вирішила зателефонувати, незважаючи на четверту ночі. Ідуть гудки... Алло! Я одразу починаю вибачатися, що розбудила, і ставлю своє питання, яке мене мучить. Її відповідь я слухала з відкритим ротом. Хотіла щось казати, та не могла. Виявляється, Соня не лише читає думки, але ще й нічого не відчуває. Я подумала, що вона робот запрограмований. 

Ми розмовляли десь годину, я уважно слухала, ніби на лекції, потім заснула. Прокинулась в обід. Пари у мене о 13:30. Було 4 пари. 

Вечором у парку на лавці ми продовжили розмову з Сонькою. Вона розповіла дивин. Одного разу дівчина сильно посварилася із мамою, і у школі постійно були проблеми. Та й перед цим не все гармоніювало. Вона пішла до річки, яка її заспокоювала. Надворі була ніч. Соня плакала, її мучив нестерпний душевний біль, задавала собі питання: «Коли мені нарешті буде добре?» Сиділа, говорила сама з собою. «Як би я хотіла нічого не відчувати!» – ця фраза перевернула все її життя, адже в цей момент упала зірка з неба і, як би не було дивно, її бажання здійснилося. Та це ще не все. Відчуття зникло, але з’явилося нове вміння – читати людські думки, про яке Соня наступного дня дізналася, прокинувшись і дивлячись на брата, який нібито промовляв: «Я хочу їсти!» Та вона зауважила, що вустами він не ворушив.

От що сталося з цією дівчиною. Відтоді вона ані плакала, ані злилась, ані відчувала радості. Їй все було паралельно. Навіть коли розуміла, що дехто про неї погано думає, їй було просто байдуже. Та хоч дівчина не відчуває, але знає, що з нею не все гаразд. Проте вона вже звикла і навіть не думала повернути все, як було колись. То були не найкращі часи, та що думати… Соня ж не знає, що саме зробити, аби повернути відчуття. Хіба знову звернутися до зірки.

Може це на краще, коли людина не відчуває. Її нічого не мучить, не турбує… Але з іншого боку, ми не тільки мучимось і страждаємо, є ще такі відчуття, як радість і любов. Це ж прекрасно, їх неможливо ні з чим порівняти. Любов робить людину сильною, багатою духом. Чи ні? Це вже як у кого, напевно. Звичайно хотілося б, щоб усі відчували радість. Гадаю, це цілком можливо, як би дивно це не звучало. Та усі колись будуть щасливі, і я в тому числі. І навіть Сонька, по-своєму. ЛЮДИ не хнюпте носа, радійте, поки живі!



НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
19.04.2012 Проза / Нарис
Я і Я
20.06.2012 Поезії / Вірш
Ти відчуваєш різні звуки
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про життя
02.06.2012 © Арсеній Троян
Санітари хрущівок
03.05.2012
Ти відчуваєш ?
14.11.2011 © Евгений Марченко
Осень
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 197  Коментарів: 1
Тематика: Новела, відчуття, щастя, проблеми, життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.05.2012 22:30  Каранда Галина 

досить несподіваний поворот. це великий плюс для прози - непередбачуваність сюжету. з останнім рядком згодна, з третім реченням - ні. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
26.11.2011 © Микола Щасливий
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди