Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.06.2012 12:05Оповідання
Про тварин  Про життя  
30000
© Зав`ялова Валентина

П’ять історій з життя Барсика

Зав`ялова Валентина
Опубліковано 02.06.2012 / 11467

 «Двохрубльовий вовкодав»


Навесні сім’я вирішила купити собаку. Тож, в неділю мама з донькою вирушили на «Тучу» - базар, на якому продавали різноманітних звірят і пташок. Приїхали вони зарано – продавців було ще небагато і в більшості вони торгували пташками, хом’ячками, рибками та риб’ячим кормом. Хтось продавав навіть білку.

Поки роздивлялися кольорових рибок – яка ж краса! – почали з’являтися хазяєва з собаками та котами. Першим прийшов дядько з величезним собакою, потім дівчина з манюсіньким плямистим собачкою і бабуся з великим кошиком. В ньому хтось вовтузився.

Коли мама й донька підійшли до бабусі, вона відкрила кошик і сказала:

- Ось, купуйте. Всього по два рублі.

У кошику сиділо три щеняти. Один з них нібито сам хотів, щоб його купили. Він ставав лапками на край кошика, оглядав все навкруги веселими очицями; окрім того він був найбільшим і найгарнішим.

- Його вже онуки назвали Пан Директор, - сказала бабуся.

Мама дістала з гаманця два рублі. І продавець, і  покупець були задоволені і за декілька хвилин цуценя вже спало у маминій сумці.

Сіли мама з донею в трамвай і повезли живу покупку на його нове місце проживання. Цуценятко поводилося надзвичайно спокійно. Неподалік сидів дорослий хлопчик років, мабуть, дванадцяти. Було видно, що йому дуже цікаво, хто ж там сидить у сумці. Нарешті він не витримав і попросив:

- Дайте подивитися, будь ласка.

Мама відкрила сумку.

- Який гарненький! – сказав хлопчик. – Це буде великий пес.

- А ти знаєш, якої він породи?

- Це вовкодав, -  відповів хлопчик з виглядом знавця.

Тож, майбутньому велетню дали віповідне ім’я – Джульбарс. Коли він виріс, то дійсно виявився красенем, але зовсім невеличким. Тому й скоротили його кличку до Барсика. А ще на все життя за ним залишилось призвисько «Двохрубльовий вовкодав».



Мандрівник


Тато збирався на роботу. Та хіба ж можна відпустити хазяїна без охорони, подумав Барсик. Тому він вирішив провести його до трамвайної зупинки. Але татові чомусь не сподобались добрі наміри Барсика. Він весь час намагався повернути його додому, гримав і навіть кидав камінчиками. «Ні, я повинен будь-що охороняти хазяїна» - думав Барсик і, ховаючись за деревами, йшов за татом.

Так  вони дійшли до проспекту. Там було багато людей, їздили машини.

Ні, не можна покинути хазяїна в такому небезпечному місці! І Барсик хоробро вскочив слідом за татом в трамвай. Навколо було дуже багато ніг. Чоловічі, жіночі, дитячі. Всі пахнуть по-різному, від приємного до жахливого, але хазяйських немає! Пройшов весь трамвай і от, нарешті, знайшов!

 - Ти в трамвай за мною стрибнув, Барсику? – запитав тато. – Що ж тепер з тобою робити? Ну гаразд, сиди тихо, нікого не чіпай, а там щось придумаємо.

До роботи татові треба було їхати чотири зупинки, а потім хвилин з десять ще йти пішки. Він вирішив, що коли вони з Барсиком приїдуть до місця роботи, то відведе його до двірника в комору. Там вони його закриють, а ввечері разом повернуться додому.

Ось і потрібна зупинка. Тато вийшов з трамвая, покликав Барсика. Той вискочив і … загубився серед десятків ніг, нових запахів і незвичних звуків. Куди йти, де хазяїн?

В цей час якийсь хлопчак з трамваю свиснув майже так, як тато інколи свистом підзивав Барсика. Той кинувся на цей рятівний свист знову в вагон. Трамвай поїхав і Барсик відновив пошуки хазяїна…

Тато, стоячи на тротуарі, довго оглядав все навкруги, але врешті переконався, що собачки немає. Невже не послухався і поїхав далі? Засумував тато, але що поробиш, треба йти на роботу.

Весь день він хвилювався і не міг працювати. Що ж далі буде з цим добрим і відданим творінням, де його тепер шукати?

Ледь дочекавшися кінця роботи він побіг до трамвайної зупинки. Довго ходив навкруги, звав, свистів… Поїхав на кінцеву зупинку, розпитав, чи не виходив вранці з вагону пес без хазяїна. Ні, ніхто нічого такого не бачив. Поїхав засмучений тато додому. Відкрив хвіртку – а назустріч йому біжить радісний Барсик.

Після такої звитяги Барсик вирішив провожати на роботу також і хазяйку. В цьому випадку було простіше. Мама їхала на нічну зміну, людей у вагоні було мало. Та й їхати було усього дві зупинки. Ніщо не завадило йому ввійти в вагон і лягти під сидінням, на яке сіла хазяйка.

Він вийшов з трамваю біля заводу і пройшов з нею через прохідну. Мама взяла його на руки і винесла назад за ворота, вже будучи впевненою, що Барсик сам знайде дорогу до дому. Але він підліз під воротами і кинувся шукати хазяйку.

Страшно було невеличкому собачці: навкруги щось їздило, гуркотіло, виблискувало. І всюди ходили чоловіки та жінки, які пахли мастилом та іншими досі невідомими запахами. Вірний пес то знаходив слід хазяйки, то губив його. Нарешті вкрай стомлений він вирішив податися додому. Підійшов до прохідної, а охоронці й кажуть:

- А звідки ти тут взявся, а чи ти часом не «несун», покажи перепустку, ха-ха!

Збентежився Барсик від такого реготу охоронців і пішов до знайомого лазу під воротами. Але там їхав і страшно гудів трактор і песик побіг шукати лаз уздовж паркану.

Але ніде було йому вийти. Не було ані лазів, ані навіть шпарин. Вимушено він повернувся на прохідну і під вигуки та сміх охорони мерщій проскочив через неї на волю.

А вранці хазяйка поверталася додому і не сумнівалася, що її зустріне вірний песик. Так воно і сталося.

Гадали хазяєва, яким чином він узнавав потрібну «марку» трамваю, але так і не зрозуміли. Адже працювали вони у протилежних кінцях, та і в один, і в інший бік від зупинки ходило декілька трамвайних маршрутів.



Покупець


Полюбляв Барсик ходити з хазяйкою до магазину. Доки мама робила покупки, він обстежував сумки покупців. В крамниці було недостатньо столів, на яких люди могли б скласти продукти до кошика. Тому вони ставили сумки на низьке підвіконня вітрини. Песик ставав на задні ніжки і з цікавістю поглядав, а що ж ви там купили? Але ніколи і нічого не брав.

Продавці вже знали його, тому й не ганяли. Він навіть завів дружбу з продавцем м’ясного відділу Зямою. Часто заходив провідати його і без дарунку не повертався.

М’ясо в ті часи розпродували швидко і Зяма нудьгував в своєму відділі серед яловичих та свинячих кісток. В холодильнику він ховав горілку й склянку. Випивати доводилось самому. Аж тут в двері заходив Барсик.

- Шалом, друзяко! – казав Зяма. – Ну ось, тепер я вип’ю за те, що ти зайшов  провідати старого, а ти закусиш смачною кісткою за моє здоров’я.

Отримавши сахарну кістку, Барсик йшов до  бакалійного відділу, щоб супроводжувати маму додому.

Однак до крамниці собачка часто ходив і самостійно. Декілька разів мама й тато бачили, як він виходив з дверей м’ясного відділу з гордо піднятою голівкою і величезною кісткою в зубах.



Хазяйновитий


- Сусідко! – покликала маму тітка Галя. – Подивіться-но, що він робить.

В ті часи приватні будинки на  вулиці ще опалювались дровами й вугіллям. Господарі закуповували їх на зиму заздалегідь. Восени дрова пиляли, рубали і складали до сараїв. Коли тато з мамою заготовлювали дрова, Барсик з задоволенням тягав в зубах полінця. Інколи він навіть «допомагав» батькам розпалювати грубку: приносив поліно з двору в кухню. Усі сміялися, заохочували його і казали:

- Молодець, Барсику! Помічник, хазяїн!

Зараз сусідка займалася «дров’яником». Ось тут-то й продемонстрував своє вміння носити здобичу наш песик. Паркан між садибами був старий. Місць, крізь які міг пробратися в сусідській двір маленький собачка, було достатньо.

Зайшовши в гості до сусідської Мушки, він побачив неподобство: дрова рублять, але складають не в той сарай. Треба наводити порядок! Барсик узяв поліно і поніс його у свій двір. Але шпарина між дошками паркану була замала: поліно ніяк в неї не проходило. Під регіт сусідки й хазяйки він декілька раз намагався пролізти з поліном в зубах до себе додому. Нічого не вийшло! Тоді песик пішов, узяв меншу дровеняку і успішно проштовхнув її на хазяйське подвір’я.

Через деякий час прийшов з роботи тато і йому розповіли про здобутливість песика. Барсик, радий від захвату хазяїна з приводу його здібностей, вирішив принести йому ще й капці. Схопив їх і, почувши від татка, «Молодець, Барсику, дякую. Який хороший песик!», тягав їх, переповнений почуттями, по всій кухні доки не упустив у відро для сміття.



Співак


З часом виявилося, що песик полюбляє музику. Дівчинка вчилася в музичній студії, тому кожного дня, окрім домашніх завдань із звичайної школи, вона грала на акордеоні. Одного разу їй задали вивчити ліричну і трохи сумну мелодію, яка мала назву «Почуття». Наближався зимовий академконцерт, а «Почуття» ніяк не наповнювалися почуттями і не хотіли звучати лірично.

Мама сідала поруч з юною акордеоністкою і починала розповідати зворушливу історію:

- Уяви, друзі що провели разом багато днів, розлучилися. Один пише іншому листа: пам’ятаєш, було літо, було тепло, а тепер зима і ти так далеко…

Але друзі жили неподалік, на сусідніх вулицях, дівчинка кожного дня бачилася с ними в школі. Ні,  ніяк не виходило в неї уявити таке.

Аж тут до кімнати прийшов Барсик. Заліз під стілець, на якому сиділа юна музикантка, і … «заспівав». Мама спробувала прогнати непроханого гостя, але це виявилося неможливим. Доки дівчинка грала, песик вив. І були в цьому «співі» такі почуття, хоч плач.

Більш того, кожного дня в зазначений для зайнять час він почав заздалегідь влаштовуватися під стільцем. А якщо дівчинка запізнювалась з акордеоном, то Барсик починав призивно виспівувати гамми. Так вдвох і займалися музикою.

П’ятірку за «Почуття» дівчинка все ж таки отримала. Звичайно ж, не без допомоги песика.

-------------------------------------------------------------------

Багато років пройшло з того часу. Декілька собак були «членами родини». З ними також траплялися веселі й сумні історії. Але частіше за всіх згадують саме Барсика – за його кмітливий розум і добру вдачу.

Харків Червень 2012 р.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
28.05.2012 Проза / Оповідання
Гроза і дівчинка
29.07.2012 Проза / Оповідання
Яйця
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про життя
05.06.2012 © Марія Я
Врятуй наші душі
02.06.2012
П’ять історій з життя Барсика
04.05.2012 © Олекса Т
Краплина милосердя
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 158  Коментарів: 10
Тематика: Оповідання, про життя, про тварин, Барсик, історії, песик, мандрівник, покупець, співак, хазяйновитий, вовкодав
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 04.06.2012 19:33  Олександр Новіков 

мабуть у кожного був схожий барсик. плюсую) 

 03.06.2012 18:13  Каранда Галина для © ... 

:)))) ну й розсмішили!) тут немає великих і маленьких, тут всі рівні і кожен має однакове право голосу. Так, у всіх різні стилі і різні рівні майстерності, але ж усе це відносно і суб"єктивно. Так що не соромтеся, вступайте в розмову. Тут всі один в одного вчаться. 

 03.06.2012 16:43  © ... для Каранда Галина 

Як початківець, не можу коментувати великих. Збільшую статистику авторів переглядами та інколи ставлю оцінки. 

 03.06.2012 16:43  © ... для Каранда Галина 

Як початківець, не можу коментувати великих. Збільшую статистику авторів переглядами та інколи ставлю оцінки. 

 03.06.2012 16:43  © ... для Каранда Галина 

Як початківець, не можу коментувати великих. Збільшую статистику авторів переглядами та інколи ставлю оцінки. 

 03.06.2012 07:10  Каранда Галина для © ... 

)) спасибі!) так чому ж коментарів не лишаєте? як людям здогадуватися, що Ви їх читаєте?!:)))))))))))

 03.06.2012 01:20  © ... для Каранда Галина 

Дякую. Ваші твори всі цікаві і неймовірно талановиті. 

 03.06.2012 01:16  © ... для Тетяна Чорновіл 

Дякую. Будемо вдосконалюватися. 

 02.06.2012 22:24  Каранда Галина 

цікаво. 

 02.06.2012 13:38  Тетяна Чорновіл для © ... 

Цікаві історії дуже! Тільки чомусь багато помилок і опечаток! ((( 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +0
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +45
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
12.04.2011 © Закохана
24.04.2013 © Тетяна Белімова
03.12.2011 © Т.Белімова
17.03.2014 © Тая
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди