Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.08.2012 15:23Повість
 
11000
Без обмежень
© Марина Життєва

Доля чи Вибір?

розділи 1-3
Ми в світ прийшли, щоб взнати, хто ми є
В ділах, стосунках, в щирості й любові.
У цьому сенс життя і голос крові.
Щоденний вибір Долею стає.

Віталій Іващенко
Марина Життєва
Опубліковано 07.08.2012 / 12539

Розділ 1




Як робиш вибір


завжди щось втрачаєш.


Ніколи з цього приводу не плач.


Ніхто тебе за вибір не карає.


Хто втрат не мав, не матиме удач!




Похмуро. Холодно. Вона одна. А ще зовсім недавно почувалась щасливою, знаючи, що поряд з нею найкращий хлопець у світі – Кріс.


Він – іноземець, чорнявий, смаглявий, красивий і спортивний. Коротше, мрія будь-якої дівчини. Приїхав з Європи в рідне для Наді місто по роботі. А займався хлопець професійним футболом. Є така річ у футболі як оренда, коли гравця здають в оренду (наприклад на 1 рік) іншому футбольному клубу. Така ж ситуація була в Кріса, але з документами і всякими такими формальностями сталась заминка. Тому першу гру свого майбутнього клубу він дивився з трибун. Там вони і познайомилися з Надею. За доленосним збігом обставин, Надя обрала місце біля якогось іноземця. Дівчина була одягнена в футболку із символікою улюбленого клубу і в короткі шорти, вище колін. Волосся зібране охайно у хвостик, чоло прикрите чубчиком. Молоді люди, серця яких притягнулися в той день, не відразу звернули увагу один на одного. Але в ході гри, яка все більше і більше набирала обертів і пристрастей, що вирували на стадіоні, Кріса вразила колоритна українська дівчина, яка активно кидала усілякі фрази у бік своєї команди: як позитивні, так і негативні. Звісно цього Кріс зрозуміти не міг, бо не розмовляв українською, але не важко було здогадатися, про що «не мовчить» дівчина, бо емоції, як відомо, говорять самі за себе. Зазвичай Надя не виявляє особливо бурхливих емоцій, але під час футбольного матчу її немов би підміняють… Та це звісно у хорошому сенсі. Отже, порив протилежних за полюсами емоцій, що змінювалися зі швидкістю світла, розвеселив іноземця, а Надя у свою чергу помітила, що її сусід ще той красунчик. Завдяки тому, що Надя володіє англійською, так як навчається на ін-язі, вони буквально знайшли спільну мову. Але на цьому все й закінчилось.


Через кілька тижнів вони знову зустрілися, та цього разу вже не впустили своєї нагоди. Познайомились, погуляли по місту. Адже Крісу не завадила б невеличка екскурсія новим для нього містом та ще й в компанії нової подруги. От буває таке: зустрілись і зразу ж зрозуміли, що підходять один одному. Почали зустрічатись.


У Кріса була одна проблема в команді: він не міг знайти спільної мови з іншими гравцями клубу, а це значно позначалося на грі команди. Адже індивідуальна майстерність футболістів – це добре, але дуже важливо вміти відчувати партнерів, тож без взаємного розуміння гри не буде. Та схоже стосунки з командою самого іноземця не дуже й турбували. Коло його інтересів замикалось на 2-х речах: тренування і стосунки. І не завжди хлопцю вдавалося балансувати між цими «сферами захоплень», як наслідок – або сварки з Надею, або збої у грі. Настав час, коли наставник команди поставив перед ним нелегкий вибір.


Вихідний у починаючого футболіста – це єдиний день на тиждень, коли можна просто розслабитися. Але Кріс цілий день був якийсь напруженим і це не залишило байдужою Надю. Вона підібрала слушну нагоду під час прогулянки у парку.


- Що сталося, Кріс? – турботливо запитувала Надя.


- Нам треба поговорити… - почав хлопець, старанно підбираючи слова. – Наші стосунки забирають багато часу. І через це я не працюю на повну, тож якщо я хочу побудувати кар’єру треба на цьому етапі віддатися тренуванням. – нарешті випалив він. І додав: - Або ми або футбол…


Надя не знала, що казати на такі слова і через кілька секундної паузи запитала:


- І що ти обираєш?


- Футбол у мене в крові… Я не можу це покинути. Нам більше не варто зустрічатись. Бувай. – після цих слів він пішов.


Надя стояла на місці і дивилася Крісу в слід, переварюючи його слова. Їй було важко збагнути, як він міг так холодно це сказати і покинути її. Адже їм було так добре разом. Слова тут будуть зайвими, бо описати почуття дівчини, що вона відчувала в той момент дуже важко: це і гнів, і сум, і розчарування…


********


Кріс йшов, не озираючись. Він намагався бути якомога лаконічним і холодним, старався бути стриманим, аби вже покінчити з цією розмовою. І це йому вдалося, але тільки ззовні. Адже в душі він все ще вагався і не хотів розривати стосунки з близькою подругою.


Його серце кричало про неї з того часу, як він сказав те болюче для обох «бувай». Думками Кріс був поряд з Надею. Він і не думав, що це буде так важко для нього, не усвідомлював, наскільки значний слід залишила по собі українка в його серці. Він її кохав і тільки зараз це зрозумів, але вибір зроблено: все ж таки не за нареченою приїхав він в Україну, а заради футболу. Тож він все правильно зробив – зараз набере форму, а там знову з кимось познайомиться. Принаймні так він себе запевняв, хоч розумів, що таку, як Надя він більше не зустріне. Та ще й гордість не дозволяла зателефонувати колишній дівчині, навіть попри велике бажання.


Минали дні за днями, Кріс з головою поринув у роботу і це дало свої плоди: трохи налагодились стосунки з колегами по команді, заробив авторитет трудяги і умільця серед гравців і тренерів. Думки про кохання поволі залишали його.


Не дозволяло відчуття власної гідності й Наді зателефонувати Крісу. Та й все-таки це була не просто сварка, він її покинув і не їй тепер вибачатися чи робити перший крок. Їй було важко забути все. Але час лікує…




Надя сиділа одна в холодній кімнаті своєї квартири. На дворі щойно пройшов сильний дощ. По шибці повільно скочувалися сірі краплі дощу.


«Що в душі, те й за вікном. Прямо жити хочеться…» - іронічно подумала Надя, перемикаючи канали телевізора. Як завжди нема чого подивитися. Сприятлива обстановка для роздумів.


Як часто нам доводиться робити вибір? Відповідь: завжди. Ми кожну мить стоїмо перед якимось вибором і не важливо: великий він чи незначний, але ми мусимо вибирати. Щоразу за цим вибором слідують наслідки… Як би ж ми знали ці наслідки наперед, то завжди робили б вірний вибір, але ми не знаємо…


Телефон почав стрибати на столі, як і завжди, коли хтось телефонує.


Ало. – неохоче відповіла Надя.


- Проснись і співай! Твоя улюблена подружка повернулась з моря! – з трубки почувся голос подруги, Маріни. - Я зараз до тебе прийду і підемо погуляти. Питання є?


- Я взагалі-то зайнята. – заперечила Надя.


- Сидиш, либонь, і тупишся у вікно?


- Попалила… Гаразд вмовила, чекаю.


Цікаво спостерігати за розмовами цих подруг: вони можуть лаятись, але все одно все це для них буде душевною розмовою. Цікава річ дружба: то вона є між людьми, то її нема. Принаймні так нам іноді здається, адже, коли нам погано, друга постійно не вистачає, або він взагалі робить щось не те. А коли ми щасливі - не помічаємо того, кого недавно нам не вистачало. Надя і Маріна не були винятком, але було щось поміж ними таке, що дозволило їм дружити ще зі школи.


Через півгодини дівчата вже бродили у парку, розмовляючи про наболіле. 


Маріна – вища середнього зросту смаглява шатенка. Вона дуже пишалась тоном своєї шкіри. А надто, коли повернулася з моря. Мінімальний макіяж, але елегантний - це її правило ( ну звісно тоді, коли є на це час). Дівчина була одягнена у фіолетову коротеньку курточку, старенькі, але такі улюблені джинси. Вона не любила замінювати надійне й зручне на нове й не відоме. Але це рідко відносилось до одежі, за винятком джинсів. Вона – найкраща подруга Наді і однокурсниця по-сумісництву. Обидві дівчина навчаються в педунівері. Маріна намагалась бути обережною в розмові про Кріса.


Значить, проміняв тебе на футбол. – зробила висновок Маріна.


О, як делікатно. Дякую, мені полегшало. – засміялась Надя.


Людина, яка здатна проміняти ТЕБЕ на роботу, явно тобі не пара! Надюх, ти класна, весела, гарна дівка! У тебе таких… Ні, не таких – кращих, ніж Кріс буде ще гора. І тоді вже ТИ вибиратимеш серед них! – Маріна сказала це і усміхнулась своєю фірмовою посмішкою, яка не могла залишити байдужим нікого. 




Надя посміхнулась.


- Повірю тобі на слово. То як море, негритянко ти моя?


- Не негритянка, а приголомшлива мулаточка! – жартівливо поправила Маріна. – А море – просто клас! Сама в шоці: як на початку зими можна плавати в морі! Ну, теплі краї – це тобі не Україна-ненька. Не хотілось повертатись, але я зробила це заради тебе.


- Ох, ти мене розчулила! – засміялась Надя. – Про Кріса дізналась звідки?


Від розвідки! Тьоть Маріна своїх джерел не видає.


Після цього Маріна вирішила перевести стрілки і розповіла про свою нову симпатію, з яким вона познайомилась по дорозі з м. Виявилось, що вони навчаються в одному університеті. Це середнього зросту блондин, який вмів зводити дівчат з розуму. До того ж він ще й завидний жених – син олігарха.


З годину дівчата гуляли парком, каталися на дитячих каруселях і сміялись до упаду з власної дурості, яка приносила їм стільки задоволення.


Що таке телефонний дзвінок у мить, коли тобі весело і не хочеш повертатися в буквально сіру буденність (хмари розтягувались, але все ще було похмуро)? Це нагода зненавидіти улюблену мелодію і захотіти пальнути телефоном об землю.


- Блін, хто там добивається? – пробурмотіла Маріна, витягуючи стільниковий із сумочки. – О, може господар?


Через якусь мить тон її голосу змінився:


- Ден? То це твій телефон? Ага… - вона жестом показала подрузі, що на кілька хвилин відлучиться, на що остання кивнула головою і вирішила поглянути, що це там за скупчення людей біля моста.


Перед «Мостом закоханих», як його прозвали місцеві жителі, на скрипці віртуозно грав якийсь молодий хлопець. Мелодія зачарувала Надю і вона не помітила як повернулась подруга.


- Рибак нервово курить в сторонці. – жартівливо підмітила Маріна.


- Угу, - Надя погодилась, - що за Ден?


- Пам’ятаєш, я тобі розповідала про симпотного мажорика з моря? Він телефон забув у автобусі.


- І ти його, звісно, знайшла?


- Ну-так! Побачимо, що з цього вийде. – Маріна похлопала по сумочці, де лежить знахідка і хитро посміхнулася.


- І де ви домовились обмінятися телефоном і палкими подяками? – підступно запитала Надя.


- Ах ти, Надюшка! За кого ти мене маєш? – з награним докором сказала Маріна і зразу ж додала: - Сьогодні увечері прийде і забере.


Дівчата посміялись і розійшлись: Маріна в гуртожиток, а Надя - у квартиру. Остання отримала суворі настанови від подруги про те, щоб не хандрити.


Увечері, як і домовлялись Денис прийшов за своїм телефоном. Двері відчинила Ліля, сусідка Маріни.


- Привіт, красуне. А Маріну можна? – запитав він.


- А я не підхожу? – кокетувала Ліля


Але хлопець не встиг відповісти, бо позаду Лілі з’явилась Маріна.


- Гуляй, пупсику. – сказала вона сусідці, яка у відповідь скорчила незадоволену міну. – Ти ще б пізніше прийшов. Я вже спати збиралась.


Маріна протягнула недавньому знайомому його стільникового. Як вже мабуть зрозуміло, вона не була підготовлена належно до приходу очікуваного гостя, бо думала, що він уже сьогодні не прийде. Вигляд її був, м’яко кажучи, не на 5 балів. Тому вона відчувала незадоволеність собою у цей момент: волосся було як-небудь зібране в пучок на потилиці, не новий халатик і нуль макіяжу.


«Так його вразити точно не вдасться» - непокоїлась дівчина. І, чесно кажучи, її опасання справдились.


Денис взяв телефона і оглянув його. Потім підняв незадоволений погляд на Маріну, зміряв її поглядом і, не побачивши, того, на що очікував, направився на вихід.


- Завжди будь-ласка! – обурено крикнула йому в до гонку Маріна.


- Дякую. – сказав Денис, не обертаючись і не збавляючи крок.


З приємними людьми приємно мати справу. – зробила для себе іронічний висновок Маріна, зачиняючи двері.






Розділ 2



Якщо відчуєш: вже тебе не люблять,


Не панікуй, не злися, не труїсь!


Прийшла пора. Так, певно, мало бути.


Ти долі ще подякуєш колись




Новий день приніс Наді нові сюрпризи.


Дівчина запізнювалась в універ і вирішила скоротити шлях дорогою біля стадіону. Матчів і тренувань зараз не передбачалось, тому все мало пройти без пригод. Що ж до ставлення Наді до футболу, то воно дещо погіршилось, а точніше викликали не дуже приємні спогади, пов’язані з ним. Кілька метрів залишилось до «мало приємної» частини шляху, як задзвонив телефон.


- Ало, мать, ти де, блін? – емоційно допитувалась подруга.


- Та біжу, біжу! – протягнула Надя, пришвидшуючи крок.


- Давай хутчіш, а то пара скоро почнеться.


- Й-йосип драний! – почала лаятись Надя. – Я передзвоню.


Надя кинула трубку. Як на зло, з воріт саме виходив Кріс. Світ тісний…


Вона набрала в груди повітря і рішуче пішла вперед.


- Надя? Привіт. – помітив її Кріс.


- Привіт. – з натягнутою посмішкою відповіла дівчина.


- Радий тебе бачити.


- Я б сказала, що взаємно, але чомусь не можу. Вибач, я спішу в універ. – сказала вона і спробувала обійти колишнього хлопця.


- Сердишся…


Надя зупинилась.


- Тобі правду чи так, як ти хочеш почути? – запитала Надя і тільки після цих слів обернулась до співрозмовника.


- Надь… - почав Кріс


- Не треба, Кріс. – зупинила його дівчина. Вона промовила його ім’я вперше за кілька місяців і по шкірі пробігли мурашки. – Вибач, але мені справді не до цього.


- …Ну, зараз приїде таксі. Можу тебе підкинути – по дорозі все-таки.


- А хіба твоя квартира не в протилежному боці? – здивувалась Надя.


- Так, а аеропорт – по дорозі. – пояснив юнак. – Оренда закінчилась – здраствуй дім, милий дім.


- А-а, - протягнула Надя, - а чом би й ні? Підвозь.


Надя погодилась і сама ж здивувалась своєму вчинку.


Під’їхала автівка, і вони вирушили.


Під час поїздки вони перекинулись кількома загальними фразами, але в серці кожного щось тьохнуло, коли вони зустрілись. Кріс хотів було щось сказати про особисте, але згадав реакцію Наді на «Радий бачити» і передумав. Сотні думок крутилися і в її голові, серед яких було і бажання виговоритись йому і розставити всі крапки над «і»…


Тоді вона вирішила: зараз або ніколи.


«Ну нафік» - подумала Надя і відкинула всі сумніви куди подалі і, заглянувши все ще коханому в очі, поцілувала його так, як ще ніколи не цілувала. В цей поцілунок вона вклала всі свої почуття. Потім відірвалась на мить від його ніжних губ і побачила здивовані очі Кріса.


«Ну, нафік» - подумав Кріс і продовжив приємну процедуру…


Таксі зупинилось недалеко від універ досить-таки потужним ривком. Це й вибило Надю з польоту фантазії. Вона зітхнула і вийшла з машини. Потім нахилилась до вікна, де сидів Кріс і хотіла щось сказати, але вирвалось лише сухі «дякую, бувай».


Автомобіль рванув з місця і поїхав прямо, а Надя попленталась в аудиторію, вже не думаючи про запізнення. Потім перед входом у зал, вона заплющила очі і набрала повні легені повітря, намагаючись заспокоїтись і забути зустріч, яка викликала у неї бурю емоцій.






Розділ 3



Якщо в житті щось трапилося зле:


Украли гроші чи згоріла хата,


Зірвався твій очікуваний злет,


Чи то пішла до іншого кохана —


Не треба душу рвати. Научись


В усім відчути смисл і Вищу Волю,


Все відбулося вже. Переключись!


Це крок до кращого. Подякуй долі!


Пара почалась хвилин з 10 назад, тому поява Наді не надто обрадувала викладача.


Можна? – запитала дозволу ввійти, стоячи на порозі.


Можна …закрити двері з іншого боку. У Вас уже стоїть «енка», Ви вільні.


Але…- спробувала заперечити Надя, але марно.


До побачення. – перебив її викладач.


«Твою ж м…! - подумала Надя. – Ще тільки «енки» не вистачає!»


Ну звісно, що може відволікти від одної проблеми краще, ніж інша проблема?


Вона йшла додому, не поспішаючи, адже у неї ще багато вільного часу з’явилось. Але і вдома на неї чекав сюрприз: двері квартири були не замиканими.


«Не зрозуміла» - розгублено подумала Надя.


Вона занепокоєно оглядала свою двокімнатну квартиру і помітила «невеличкі» зміни інтер’єру: шухляди вийняті, постіль верх дном. Ще не до кінця усвідомивши, що коїться, вона кинулась до «заначки» з грошима.


«О Боже!» - з тривогою подумала Надя і помітила, що золотий браслет теж зник. В «заначці» було тисячі 2, які мама недавно прислала з Польщі, де вона перебуває на заробітках.


В той момент Надя згадала безліч прикладів ненормативної лексики, словниковому запасу якої можна було лише позаздрити.


Все в голові перемішалось: що тепер робити?..


Вона сіла в своє улюблене крісло і закрила руками обличчя. Так, біда не ходить одна: Кріс, ще раз Кріс, універ, грабіж – все «трохи» засмутило Надю. Вона подивилась на годинник і підрахувала, що страждати їй залишилось менш як годину. А як забути про все і відволіктися від дурних думок? Відповідь правильна – сон. Зрозумівши, що без втручання снодійного вона не засне, Надя пішла у ванну і дістала зі шкафчика таблетки.


«А може й не прокидатись?..» - промайнула в її голові думка.


Так, Надя відчувала себе не просто розбитою, а ще й самотньою: подруга на парі, хлопець її покинув, а брат у армії. Сама у цілому світі…


Телефон почав спокійно награвати «Елізі» Моцарта, а це сповіщало про те, що надійшло смс. Вона неохоче поглянула, що там.


Відправник «9011», який повідомляв, що на її особисту сторінку «В контакті» прийшло повідомлення від якогось С. Долматова з наступним текстом: «Привіт. Можна я буду твоїм першим другом?J» Річ у тім, що давно Надя не заходила на свою сторінку: нічого нового, ніхто не пише. А першою дівчина писати нікому не хотіла. От і вирішила, видалити свою стару сторінку і завести нову, типу усе з «чистого листа». Тому й друзів у неї не було ще, от незнайомець і мав намір стати «першим другом».


«А що мені втрачати?» - подумала Надя і зайшла в соціальну мережу з ноутбука.


Дійсно, їй написав такий собі Саша Д., пропонуючи свою віртуальну дружбу. Надя чомусь невимовно зраділа такому вчинку хлопця і відповіла: «Можна. Але це нічого не дасть L»


Невідомо коли і як Саша встиг з’явитись в «он-лайні», але дівчина раптово отримала відповідь: «А чо так? Життя прекрасне))»


Так вони розговорились і не помітили, як збіг вільний час Наді. Виявилося, що Саша – цікавий і веселий хлопець, старший за неї на 2 роки, має роботу (поки що невідомо Наді яку саме), почуття гумору і оптимізм. Статус на його стіні говорив сам за себе:


«Я — оптиміст, але не ідіот.


Як всі, страждаю,


як не бачать — плачу.


Я мрію про кохання і удачу


І вірю у щасливий поворот!»


Надя не вважала себе оптимісткою, але вислів їй сподобався, як і сам Саша…


Відірвавшись від віконечка з повідомленнями, Надя перевела погляд на нижній правий куток монітора, де знаходився комп’ютерний годинник. Розрахувавши час, що залишався до початку пари і врахувавши ранковий досвід, Надя вирішила закінчувати переписку.


Н: «Ну якщо я вже не збираюсь накладати на себе руки, доведеться бігти на паруL»


С: «ОК. Удачі і не вішай носика!»


Надя вловила себе на тому, як посміхається до монітора ноутбука і відчула кардинальні зміни у настрої.


Вона йшла вулицею, пританцьовуючи і радіючи кожному промінчику сонця, яких останнім часом вона не помічала. І байдуже, що інколи люди подивлялися на неї, як на дурочку, головне – вона задоволена. Надя вдихала на повні груди свіже осінь-зимове повітря (зима явно дуже запізнювалась і кінець грудня був схожий на листопад) і не могла повірити, що годину назад могла думати про самогубство. Дівчина струхнула головою, намагаючись таким чином відігнати неприємні думки подалі. Адже зараз у неї була причина радіти, може вона безглузда, але така приємна: хлопець-незнайомець зумів її розвеселити і вивести з депресії, яка могла б прогресувати далі. Звісно Надя розуміла, що віртуальна кохання не має жодних перспектив, але це їй не заважало.


Життя продовжується…

Миколаївка Січень 2012
___________
Вірші Віталія Іващенка використано як епіграфи
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
07.08.2012 Проза / Оповідання
Останній лист
07.08.2012 Проза / Повість
Доля чи Вибір? (Розділи 4-6)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
Доля чи Вибір?
07.08.2012
Доля чи Вибір? (розділи 1-3)
15.08.2012
Доля чи Вибір? (Розділи 11-14)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+1+0+0+0)
Переглядів: 287  Коментарів: 8
Тематика: Повість, доля, дружба, життя, воля, вибір, любов, молодість, спорт, про щастя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.08.2012 13:34  © ... для Микола Щасливий 

Ну, тоді дякую) 

 08.08.2012 12:16  Микола Щасливий для © ... 

Та ні, не вважаю так. Навпаки, поважаю)) 

 08.08.2012 10:59  © ... для Микола Щасливий 

Я мабуть здамся вам дивною, але дискотек не люблю) А твір цей писався за кілька днів. Це взагалі не передбачало спочатку нічого серйозного: хотіла пожартувати з подруги, зробивши її героїнею твору, а потім вся ця історія так закрутилася, що вже було не до жартів...)) 

 07.08.2012 21:00  Микола Щасливий для © ... 

Звичайно, я просто мав на увазі трохи інше. В такому віці по дискотеках блукають, а не сидять годинами, днями, місяцями за повістю )) 

 07.08.2012 19:25  © ... для Микола Щасливий 

Не знаю, може це й не повість, але за обсягом досить великий. Я маю не багато життєвого досвіду, а тим більше письменницького досвіду, але цей твір я писала на одному диханні і вклала у нього частиночку душі. Дуже хотілося б, щоб читачам сподобалось) А вік не завжди є визначним фактором) 

 07.08.2012 19:17  © ... для Микола Щасливий 

Так, ви праві - це ще не кінець) 

 07.08.2012 16:48  Микола Щасливий 

Такі юні автори, а вже пишуть повісті... 

 07.08.2012 15:50  Каранда Галина 

Вибачте, прочитаю трохи пізніше, бо довгеньке, зараз часу мало... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +12
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +58
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди