Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
08.08.2012 23:09Новела
Для студентів  Для дорослих  Про життя  Про сучасність  Про добро  Про розлуку  Про молодість  Про кохання  Про щастя  
Щастя в пляшечках, або Симптоми зламаних крил
40000
© Марко Шкіря

Щастя в пляшечках, або Симптоми зламаних крил

Марко Шкіря
Опубліковано 08.08.2012 / 12555

Тиждень лив спустошливий дощ, але мене він чомусь не гнітив. Я жив у передчутті якогось дива. Глибока осінь вже давно не заганяла в депресію. Друзі кажуть, що я дуже змінився. Ніколи не розумів, чи звучить це як обвинувачення чи як комплімент, тому лиш посміхався. Було байдуже. Сам не розумів чому, але я віддалявся від них, вже місяць не сидів з ними у барі,  не дивився футбол на стадіоні;  набридли їхні скиглення щодо малої зарплати, негарної  дружини. Я втомився від чужого негативу. Постійно слухав їх і лише мугикав, бо дивний скрегіт у душі  вже місяць не давав спокою, заглушаючи все навколо.  

Усі проблеми почалися тоді, коли пішла моя дівчина. Пішла, нічого не пояснивши. Залишила тільки одну листівку з написом : «Буденність зробила тебе буденним».

Минув  місяць. Я встиг трохи оклигати, але ця розлука назавжди змінила мене. Я так і залишився буденним зовні, але у голові щодня фестивалили нові феєрверки. 


17 жовтня 2004.

09:12.                  

  Цього дня я прокинувся у дивному настрої. Ні, не тому, що проспав і, швидко натягаючи на себе затягані джинси, нашвидкоруч умивався, пив бридку розчинну каву і не тому, що депресія потроху мене залишала. Прокинувся з дивними передчуттям,  хотілося щось згадати. Я гальмував на кожному кроці, бо намагався позбавитися тих думок; випадково вилив на себе філіжанку кави. Саме той потік гарячих крапель по моїх ногах змусив мене остаточно прокинутися. Мусив перевдягатися. Подивився на годинник і зрозумів, що запізнився на першу пару.


Надворі  знову капав бридкий дощ. Мені було моторошно, бо над містом висіла безпросвітна пітьма і якась набридлива тиша. Я звик пересуватися у години пік, коли всюди снують люди, дзвенять трамваї, сигналять автобуси.  Зараз там зрідка хтось проходив, а наша чергова, баба Галя, замітала подвір’я, насвистуючи незрозумілий мотив типу «Стоят девчонки».


Я вибіг із прокуреного гуртожитка і вскочив у перший трамвай.  Подумав: «На другу точно встигну».  Дуже довго шукав у кишенях гривню. Розрахувався з кондуктором і вмостився на сидіння, поруч із якоюсь бабусею.  Мав їхати ледь не через усе місто, тому витяг із сумки свій щоденник. Так, мабуть, я дивний хлопець, бо веду його. Часто прокидаюся серед ночі, щоб записати власні сновиди. Останнім часом маю проблеми зі сном, тому більшість записів у щоденнику з’являються саме вночі. 

Відкрив останню сторінку товстого зошита і ледь помітно усміхнувся. То он воно, що я так хотів згадати! Останній сон записаний сьогодні вночі. Дивно, але взагалі про нього забув. Почав уважно розбирати свої каракулі, надряпані простим олівцем при світлі настільної лампи:


«17 жовтня. Друга година ночі. Наснився якийсь дурнуватий сон. Ліньки було навіть записувати, але далі спати не можу».


Почерк був зовсім нерозбірливий, але все ж дещо розібрав. Чомусь я став писати російською, хоча в житті ніколи так не говорю: 


«Я уверенно шагал незнакомой улицей, будто знал, куда иду. В этом сне я был, словно наблюдающим, проявлял пассивное участие,  смотрел на себя со стороны. Я завернул за угол и оказался в уютном пассаже, внутри которого рос то ли рододендрон, то ли магнолия  - не слишком у ж силен в ботанике. Вокруг было много дверей, и почему-то, все они были заперты. Лишь одна, в самом дальнем углу манила к себе затертой табличкой «Аптека». На двери висела более современная вывеска, гласящая: «Отдам сублимированное счастье в хорошие руки». «Что за фигня» - подумал я и вошел внутрь. Помещение чем-то напоминало аптеку: на стеллажах - баночки и флакончики, на полочках, где стояли весы, был рассыпан порошок. В углах, под потолком, висела огромная паутина, но, тем не менее, в комнате было уютно и светло. Я начал рассматривать субстанции в баночках, даже взял одну в руки. Вдруг я понял, что все емкости сделаны не из стекла, а из воска. Хм, странно. На баночках приклеены пожелтевшие этикетки: на одной «Сочувствие», на другой «Терпение», «Любовь», «Мудрость». Я настолько увлекся этим занятием, что не обратил внимания, когда за прилавком появилась продавец. «Кхм» - кашлянула женщина. В ней было что-то притягивающее взгляд. Она не улыбалась, но её глаза выдавали всю искренность. В то же время, в них было что-то странное, печальное что ли… По всему лицу и шее женщины, словно паутинка времени, были рассыпаны морщины, которые даже красили её. Губы были накрашены ярко красной помадой. «Вы чего-то хотели?» - словно шипя, сказала она мне. Я чуть отступил назад и сказал, что случайно зашел сюда.  Решил поинтересоваться, что же все-таки в этих баночках.

- Счастье. Сублимированное счастье, - не задумываясь, ответила она. - Каждому для счастья не хватает чего-то особого. Здесь они могут его получить. Попасть в этот магазин  могут только…

- Погодите, - перебив продавщицу, сказал я, - но почему они из воска?

- Воск? Он крепок, но эластичен, может хранить счастье веками, а может и сгореть за считанные минуты в неумелых руках. Понимаешь, о чем я говорю?

- Д-да, – чуть заикаясь, ответил я.

Не знаю, почему, но я ей верил. Я стоял, развесив уши, и думал о том, какую баночку должен взять я. Бабушка, словно прочитав мои мысли, сказала:

- Возьми смесь любви и милосердия.

Я принял из её рук этот подарок и собирался спросить о стоимости, но она лишь протянула мне какую-то карточку, похожую на визитку и приложив палец к своим губам, исчезла». 

На наступній сторінці щоденника лежала та сама картка, про яку я, вочевидь, писав. На ній адреса: вулиця Крилатих, 27, квартира 17.

Я відірвав очі від зошита і посміхнувся. На жаль, часу написати щось вже не було. Я мав виходити з вагона. Машинально запхав записку до задньої кишені джинсів і побіг.  Я-таки встиг на заняття в університеті.

Навчання якось закрутило мене, і я взагалі забув про ту історію. Увечері вирішив випрати свої джинси, із задньої кишені випала та сама записка.

Я абсолютно не знав, що очікує мене за цією адресою. Що хотіла сказати та бабуся, давши мені її? Може, це таємний шифр або натяк? Цікавість не дозволила мені провести цей вечір у гуртожитку. Я вирішив поїхати і подивитися, познайомитися з тими, до кого мене підштовхнула таємнича жінка. 

Помітно нервуючи, натиснув на кнопку дзвінка.

Двері відчинила дівчина. Я одразу ж поглянув  на її спраглі очі. Спраглі не до води, як ми звикли. Спраглі до людського розуміння, піклування і любові. Дівчина ледь трималася на ногах, на голові пов`язана чорна хустинка.  

-    Привет, – вона перша заговорила до мене. Голос її тремтів, наче вона ось-ось заплаче. Було в ньому і щось ласкаве, і щось хвилююче. Дівчину помітно здивував мій візит.

-    Привіт, – невиразно промямлив я, - мене Віктором звуть.

Далі я не знав, що казати. Не буду ж я розповідати їй про свій сон. Тоді я здаватимусь цілковитим дурнем. На щастя, дівчина не змусила мене придумувати якусь брехню:

-    Очень приятно. Я – Вера, – усміхаючись, сказала вона, – заходи, чего стоять на пороге?

Я невпевнено переступив поріг. Квартира була досить бідна, але там було надзвичайно затишно. 

-    Давай чаю попьём? Ко мне давно никто не приходил… – Віра, мабуть, розуміла, що мені важко розпочати розмову.

Дівчина метнулася на кухню, і повернулася  з двома чашками чаю і печивом.

-    Ти сама живеш? – я ледь видавив з себе.

-    Два месяца тому назад мы с родителями приехали сюда с Урала. Отцу предложили высокую должность в страховой компании, а мама устроилась фармацевтом в аптеку. В тот день они впервые поехали на работу. Это был последний день, когда я их видела. Произошла автокатастрофа. Родители погибли на месте. 

Дівчина простягла мені фотографію,  перев’язану чорною стрічкою. Тоді я зрозумів майже усе. На знімку була та сама жінка з мого сну, але значно молодша. Зрозумів я й те, чому сон я записав російською. Мене кликала Вірина мама, а вона не вміла говорити українською. 

-    Я осталась одна. В институт меня не приняли, потому что нет денег на обучение. Ты себе не представляешь, как одиноко было мне. Ты первый, кто пришел ко мне после похорон родителей.

Віра почала плакати. Я присів поруч неї  на канапі,  легенько обійняв, почав щось шепотіти на вушко, навіть не пам’ятаю, що саме. Дівчина швидко заспокоїлася. Ми довго говорили про все на світі, але більше я не міг залишатися. Надворі вже стемніло. Я пообіцяв повернутися і пішов.

Активно тривала підготовка до сесії, я вчився зранку до вечора, але кожного дня думав про неї. Думав про ті ясні очі, тонкі руки і солодкий голос. Я усім серцем хотів знову її побачити. У суботу вранці я зайшов до іграшкового, купив величезного ведмедя і пішов до Віри. Вона, наче очікувала на мене, одразу ж відчинила двері. 

Я простяг їй м’якого велетня. Дівчина солодко поцілувала мене у щічку. Я ще ніколи не бачив таких щасливих очей. Здавалося, вона забула про усі свої негаразди. Віра раділа, немов дитина. А я був щасливий разом із нею. 

Ми з Вірою лікували один одного від симптомів зламаних крил. 

 «Ти – мій порятунок. Ти - моя мікстура щастя».

Київ 09,06,2012
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.08.2012 Проза / Новела
Музыка в сердце, или Почему все не могут умирать от любви
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про щастя
23.08.2012 © Марина Життєва
Анютин дім
08.08.2012
Щастя в пляшечках, або Симптоми зламаних крил
07.08.2012 © Марина Життєва
Його нема
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 225  Коментарів: 2
Тематика: Новела, щастя, сучасне життя, розлука, кохання, молодість, добро
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.08.2012 19:29  Каранда Галина для © ... 

покоробила реклама в передогляді, але за сюжет я Вам її пробачила) справді сподобалося!) 

 09.08.2012 12:20  Недрукована для © ... 

Візитка зі сну у щоденнику?
Чи я щось пропустила?
Тре перечитати.
Перша частина сподобалась більше, очікувала якогось динамічнішої розв’язки.
Але все одно цікаво!)) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
07.02.2014 © Суворий
27.03.2012 © Микола Щасливий
22.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди