28.09.2012 17:05
-
176
    
  8 | 8  
 © Сашко Новік

Поривався у небо

і дзвенів ланцюгами,

навздогін за ключами,

відчувавши потребу.

Заривався під землю,

запорошивши очі,

перевірить де пекло

знав, що я так хочу.

І пірнав глибоко в воду,

деформувавшись під тиском,

в косяках шукаючи зиску,

вдовольнити спраги природу.

Розгорявся яскраво багаттям,

задихаючись чадним газом,

та можливостям і бажанням,

надто тяжко все ж бути разом.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.09.2012 10:19  Каранда Галина => © 

блін, я ці твої останні 2 вірші вже вкотре читаю, і заплутуюся все більше. Якби по одному - нормально, довірилася б найпершим асоціаціям, а от в сукупності - дійсно тривожать... надіюся, прийдеш - заспокоїш...

 29.09.2012 10:13  Лідія Яр => © 

і тебе оті ланцюги не пускають навздогін за ключами....розумію...
Чудово, Саш.

 28.09.2012 22:09  Деркач Олександр => © 

Класно!!! по своєму, про вічні наші заморочки

 28.09.2012 20:02  Микола Чат => © 

:))) Це точно! Браво!!!

 28.09.2012 17:34  Каранда Галина => © 

але потім, вдихнувши

запах рідного дому,

все ж відчув:

надто тяжко

мені бути самому.

і яскраве багаття

все ж теплом зігріває,-

так, тертя неминуче, -

та воно нас єднає...

нормально продовжила? чи не годиться?

 28.09.2012 17:33  Тетяна Чорновіл => © 

Кисень, чи що? До мене чомусь не доходить ввечері. Та "чудово" поставила, в надії, що роз"ясниш пізніше! :)))
Вірш сподобався. Єдине, що не сподобалось "відчувавши". Може й є таке, але зазвичай "відчувши" або "відчуваючи". Можна написати "враз відчувши". Але я не наполягаю! Твоє рішення!