Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.12.2012 19:22Оповідання
Для студентів  Для дорослих  Про Бога  
30000
© Дантуан

Предтечі бога

Бог - не більше ніж ти.
Дантуан
Опубліковано 14.12.2012 / 14544

—     Ти реальний ?

—     А ти ?

І Вони справді задумались.  Хто з них існує?  Який критерій існування?  Хто з них виник перший?  Чи «Вони» — це тільки «Він»?  Вони поглянули на власну  тінь. Та легенько усміхнулась.

—     От бачиш! — сказала вона, — Ти не знаєш! І від моєї відповіді нічого не зміниться! А чому?

— Я не знаю, що таке реальність, — Припустили Вони.

—     Ти і не можеш знати.  Незалежно від світу, важливий тільки процес. Саме він визначає з усіх ймовірностей ту єдину, що отримує енергію.

Вже не вперше Вони чують про енергію. Тінь частенько про неї говорить.  Енергія- все і всюди. Енергія- це світ. Енергія — це вони.  А тепер, ще  й реальність.  Вони розуміють…

—     Ти просто тінь.  І Тебе не існує!

—     Тут?  Ні!

Зненацька відкрились двері палати.  В кімнату забігла медсестра.  Ще одне створіння, яке погано впливало на Їхню психіку.  І коли з Тінню ще можна було якось  миритись, то з даною жіночкою взагалі все оберталось катастрофою.   Кожного разу, цей низькорослий монстр, окутував Їх сумішшю спирту і немитого тіла.  Кожного разу  крива посмішка оголювала ще кривіші зуби, і кожного разу відкривався її рот, щоб заповнити кімнату противними звуками!     І от, знову...

—     Максимчику, як в тебе справи? — продзвеніло у його вухах, — Температури вже немає?

—     Здається, ні.

—     А з ким ти говорив?

—     З другом . По телефону.

Медсестра трішки насупила брови. Вона не могла пригадати, щоб колись бачила у Максима телефон.  Але пізня година, та веселих сто грамів спирту, не дозволили їй далі  розвинути думку.   

—     А пігулочки випив?

—     Так.

—     Ти розумничка!  Зараз я зроблю тобі маленький укольчик, щоб ти краще спав і набирався нових сил!

З цими словами медсестра сіла біля Максима і відкрила шухлядку тумбочки, яка стояла біля його ліжка.  Хлопець зачаровано споглядав, як маленький шприц заповнювався рідиною. Зараз Вони заснуть.  І відправляться туди.  Звідки все почалось… Чи закінчилось?

Шприц повільно зайшов у  вену. Кров радісно прийняла гостя, і рознесла його подарунок по всьому тілу. Голова легенько закрутилась. Прозвучало тихе клацання. Разом з зникаючим  світлом, його покинули остатки свідомості.

—     Тінь, ти тут?

—     Тут немає тіней.

—     Але ж я тебе чую!

—     Хочеш, можеш і побачити!

—     Хочу. Але не бачу!

—     А ти поглянь у ноги!

Він опустив голову. Біля нього, на траві, сидів кіт.  Декілька секунд вони дивились один на одного.  У Максима легенько піднялась одна брова.

—     Не може бути!  Ти кіт?

—     А чому мені не бути котом?

—     Е… Не знаю… Я уявляв тебе по- іншому.

—     Можу стати коровою.

—     Теж не надто… Якось дивно розмовляти з коровою.

—     Ну, людиною  точно не буду.

—     Не можеш?

Кіт легенько прищурив очі.

—     Не в цьому справа. Якщо я стану людиною, ти сприйматимеш цей світ декораціями. Признаєш мене котом, признаєш і цей світ.

—     Цей світ?

Хлопець оглянувся. Коли він був тут вперше, то бачив тільки темряву. Зараз обстановка кардинально змінилась.  Ноги стояли на дещо дивній, сірій траві.  Вона легенько коливалась, ніби від вітру, якого, до речі, не було.  Небо пригнічувало одноманітним чорним кольором.  Ні сонця, ні місяця, ні зірок. Світло випромінював один об’єкт.  Широка голуба річка, яка текла над їхніми головами.  Вона бурлила дивними сірими хвилями, на гребенях яких, інколи, спалахували маленькі червоні іскорки.  Вона звивалась кудись далі, за горизонт, а під її сяйвом тягнулась полоса видимого світу.

—     Це справді річка? — Захоплено вирвалось у хлопця.

—     Як сказати… Якщо ти говориш про потік води у якомусь руслі, то це майже так…

—     Майже так?

—     Ну… Це потік. У руслі. Але без води. Тобто замість води, там зовсім інша штука…

—     Що саме?

—     Деякого роду енергія. Ти не зрозумієш.

—     І куди вона тече?

—     До тебе…

Кіт на хвильку замовк і почав чавкати губами. Так само, як це мав би робити справжній представник кошачого роду, роздумуючи при цьому над питаннями буття.

—     Ти ж пам’ятаєш, як вперше потрапив сюди? — Нарешті почав кіт, — Як потривожив мене своєю присутністю?  Як відчайдушно продирався через матерію простору, часу і буття? Як тікав?  Несамовито виривався від них…? Ти пам’ятаєш?

Хлопець до болі стиснув кулаки. Слова кота хвилею відбивались в його голові, піднімаючи, при цьому, все більше і більше спогадів. Він пам’ятає…

«Що?»


Його горло здавив комок.  Перед очима пропливли картини минулого. Звідкись з’явилось відчуття неймовірного відчаю. Його старого друга… Так.  Відчай.  Тисячі секунд відчаю.  Тисячі хвилин відчаю. Тисячі годин, місяців, років відчаю.  Безкінечний відчай.   Так було завжди. Вони його давили.  Розчиняли в собі.  Не давали підняти голову, вдихнути свіжого повітря. Не давали поглянути.  Безликі обличчя. Він пам’ятає…

Хлопець впав на землю і схопив голову руками. Його сухі губи спробували вимовити слова, які одразу ж перетворювались на тихий ламкий вітерець.

—     Хто вони?

—     Це ти. Це завжди був ти. Вони всі в тобі! Саме це штовхнуло тебе на втечу. Від усіх.  Від себе… І проломився так далеко, на скільки вистачило твого відчаю. Так далеко, що навіть усі ваші боги не знають про існування цієї сутності буття.

—     Що Ти?

—     Я не більше, як Тут. І не менше, як Всюди.

—     Чому все змінилось?  Коли я з тобою у цьому місці — я один.  Коли я вдома- нас багато. Але Вони не давлять мене! 

—     Тому що ти зараз більше тут, ніж там.

Кіт розвалився на траві. Трішки поніжившись на ній, він задоволено собі підмигнув.  Так само, як це мав би робити справжній представник кошачого роду, потішаючись власними рішеннями.

—     Тут, хлопче, от яка штука… Зараз ти, в більшості, стабільний. Поки не покинеш це місце. І в тебе є два варіанти: або я тебе викидаю, і все стане, як до нашої зустрічі.  Або ти повертаєшся назад цією дорогою.  Тільки не думай, що так простіше.  Це не твій світ.  І закони тут зовсім інші.  Як і місцеве населення… Знаєш, забагато абстрактних понять для твого розуму… Мій світ  може поглинути тебе.  У твоєму Бутті немає смерті.  Тільки перетворення . А тут тільки процеси.  Які, інколи, завершуються…

—     Я нічого не зрозумів! Що я маю робити?

—     Вибирати!

—     Між муками і порожнечею?

—     Так!

Страх все більше і більше проймав хлопця. Знову він натрапив на безвихідну ситуацію… Повернутись назад, і обіймати агонію у вічності?  Чи пройтись по краю небуття…

«В минулому життя немає»,— подумав він.

—     Я піду.  До кінця!

—     От і молодець.  А тепер ще одне… Ти знаєш звідки прийшли вони?

Його думки заметушились в пошуку відповіді.  І слово прийшло до нього. «Могутність», — пролунало десь в глибинах його свідомості.

—     Це Я Їх створив.  Щоб стати чимось більшим!

—     І ти станеш.  Вже ніколи не буде, як колись.  Тільки знайди себе!  І тоді у вашому світі з’явиться щось нове, досі не бачене!  Тільки знайди…

Голос кота обірвався.  Хлопця сильно смикнуло.  Зник потік і земля. Зникла дивна трава. Залишились тільки звуки, які ставали все голоснішими.

Він кліпнув. Світло від лампочки різало очі. Десь у кімнаті пролунав противний писклявий голос: «Покличте Георгія Васильовича!  Він прокинувся!»

—     Скільки я спав? — важко вимовив хлопець.

—     Три дні! — Пропищало у відповідь, — Ми за тебе так хвилювались!

—     Я хочу встати!

—     Тобі не можна!

Медсестра швидко підбігла до хлопця і схопила його за руку. І тоді Вони відчули її.  Десь там, всередині її єства. Вони покликали.  Потягнули до себе.  Заключили в обійми.

Хлопець одразу ж відчув, як його наповнюють нові сили. І він відпустив Їх.  Дозволив діяти.  Очі медсестри широко відкрились.  Швидше здивування, ніж страх.  Вона не розуміла, що відбувається.  Її ноги помалу осідали.  А Вони вже обіймали нову сестру. Їхню нову частину…

Хлопець відчував, як в ньому бурлить енергія.  Нова і дивна.  Вона приносила йому радість.  Вона приносила йому захоплення.  А його вуста самі відкрились і закривались, вимовляючи слова:

«Ще! Мені потрібно ще!»

Його очі іскрились диким вогнем бажання…

—     Я знайду Предтечі бога!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2012 Проза / Оповідання
Творець Богів
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
Оповідання Про Бога
30.04.2013 © Джері Фіцджеральд
Чорний Уроборос
14.12.2012
Предтечі бога
28.10.2011 © Шипицын Александр Анатолиевич
Смерть Лешего
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 144  Коментарів: 19
Тематика: Оповідання, медсестра, кіт
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.12.2012 00:17  Марієчка Коваль для © ... 

кумедно? да це пічально взагалі-то. Якщо подумати, зараз ми можемо жити і не знати, що можливо взавтра нас не буде, але ми ніфіга не пам ятатимемо, ми будемо іншими людьми. Ми ними і є через кожні пару десятків, кому як повезе... але тут все інакше. Це надто фантастично, щоб його зробити реальністю... це все міняє або знищує. Не дуже кумедно насправді. Почитайте. Конец вечности називається 

 16.12.2012 00:09  © ... для Марієчка Коваль 

Кумедно) 

 16.12.2012 00:09  © ... для Каранда Галина 

Ну, поглянемо. Дякую за чесність! 

 16.12.2012 00:04  Марієчка Коваль для © ... 

В Азімова є щось про вічність, в цьому творі виправляли долі людей скільки хотіли, повертаючись в минуле скільки знову ж таки хотіли. Тому краще не треба. Вистачить і ГМО 

 16.12.2012 00:03  Каранда Галина для © ... 

не знаю, як ставляться. Ще не було наче аж так жорстко. Я ж не знаю, настільки далеко Ви зайшли в змальовуванні цих сцен. І не знаю, настільки вони виправдані у Ваших творах. адже, погодьтеся, одна справа, коли це художній засіб, і інша, коли самоціль. Виставляйте. Якщо редактори вважатимуть, що ті сцени недоцільні у творі, то не пропустять. але це крайній випадок.
Скажу про себе: не люблю фільмів жахів, але люблю Стівена Кінга... так що - подивимось). обіцяю коментувати чесно:)))) 

 15.12.2012 23:58  © ... для Марієчка Коваль 

Поки що... 

 15.12.2012 23:57  © ... для Каранда Галина 

Фантастика, сюрреалізм, містика... 

 15.12.2012 23:54  © ... для Каранда Галина 

Ну, з новими творами точно проблем не буде. Є бажання писати. Тільки от яка штука, я прихильник максималізму, і в багатоьх моїх творах є сцени насильства. Не знаю, як тут ставляться до такого? 

 15.12.2012 23:52  Марієчка Коваль для Каранда Галина 

не, не все, в минуле ми не повертаємося)) 

 15.12.2012 23:51  Каранда Галина для Марієчка Коваль 

))) та не знаю, може, автор скаже, що й не фантастика)))))) але ж все, що придумали фантасти, стало реальністю, чи не так?:) 

 15.12.2012 23:43  Марієчка Коваль для Каранда Галина 

 то я так все просто сприймаю.... а ту фантастика... ну й ок. 

 15.12.2012 23:40  Каранда Галина для © ... 

цікаво те, що я й ще один автор ТУТ зараз теж пишемо оповідання, в основі якого лежить ця ж тема: реальний світ як плід хворої уяви. і навпаки. коли почати обговорювати концепсію твору, то наша уява теж зашкалила, тому ніяк не можемо закінчити твір. Я зраділа Вашій появі ТУТ як людині, що може бути генератором цікавих фантастичних ідей. Поки що тема фантастики на Порталі має мало цінителів, та ми не здаємося). тому з нетерпінням чекатиму Ваших нових творів. 

 15.12.2012 23:31  Марієчка Коваль для © ... 

В мене нет глючить.. То що, все ж в тому причина, шиза? 

 15.12.2012 23:20  © ... для Марієчка Коваль 

Спочатку події розвиваються на грані реальності і сну. Все говорить про те, що це все витвори хворої уяви. Але якщо на секундочку припустити, що це не так? 

 15.12.2012 23:02  Марієчка Коваль для © ... 

Тю... заінтригували. А взагалі, оте окреслення... не знаю, його забагато. Досить позитивно... то він тіпа поганий і він почав людей душить чи що? 

 15.12.2012 17:13  © ... для Марієчка Коваль 

У вас досить цікаве бачення цього твору. Але, все таки, наркотиків там немає. Ту справа в іншому. Перша поливина твору не містить чіткого окреслення. Тому кожна людина, яка читає, бачить його по своєму. Хоча, у вас вийшло досить позитивно) 

 15.12.2012 17:04  © ... для Каранда Галина 

Дякую за вітання! 

 14.12.2012 23:33  Марієчка Коваль 

Наскільки я побачила суть, не знаю, думаю, герой став кращим, щось, те, що було незрозумілим відчаєм раніше, уже не завадить йому приймати і любити людей. Але де пропав відчай, ну отак просто і - пропав... Подумалось про наркотики, про морфій. Всі симптоми спостер. Цікаво. Про Бога я мовчу. 

 14.12.2012 21:22  Каранда Галина 

цікаво, хоч теж не впевнена, що все зрозуміла. Вітаю на Порталі. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди