Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.03.2013 11:40Оповідання
Драма  Про життя і смерть  
10000
З дозволу батьків
© Вернигор

Ніч унизу

Частина I
Вернигор
Опубліковано 02.03.2013 / 15615

За тридцять сім років життя найважливіше, що пережив Велеслав Воронко, було його власне розлучення, смерть батьків і напад сусідського собаки. Але його ніколи не кусала п’явка. І він думав про це протягом усього вечірнього випуску новин. У дитинстві він завжди проводив літо в селі, і його друзів часто кусали п’явки, він сам був тому свідком. І виглядало це дуже неприємно, тому Велеслав проніс із собою страх перед укусами п’явок через усе своє свідоме життя. Він згадував, як у дитинстві ліз із своїм другом у болото, щоб наламати очерету, з якого потім можна було зробити факел. Болото було неглибоке, лише по коліна, тим не менш полізти туди для Велеслава було проявом неабиякої хоробрості. Навряд чи він зважився б на це тепер. Але тоді, будучи хлопчиком, Велеслав стрибнув у болото і прудко ламав очерет, й секунди не стоячи на одному місці, щоб не дати п’явкам змоги вчепитися йому в ноги. І тоді хлопцеві таки пощастило. А от його друг навпаки, вийшовши з болота, відірвав від своєї лівої ноги аж дві п’явки. І навіть тепер, будучи тридцятисемирічним чоловіком, Велеслав відчував, що в нього аж мурашки по спині бігають від цього спогаду. Чоловік дивувався: те, чого він боявся із самого дитинства, з ним так і не трапилось, хоча нагод для цього було більше, ніж достатньо, а от речі, які він вважав малоймовірними, його таки спіткали.

Телевізор все ще був увімкнений, випуск новин закінчувався прогнозом погоди, якого Велеслав, як і попередніх епізодів, не чув, з головою поринувши в море власних думок. У глибоких роздумах він (вже не вперше) дійшов до одного з найголовніших висновків у своєму житті: ніколи не думай, що з тобою щось не станеться. Велеслав вже зрозумів, що заперечення ймовірності чого-небудь робить людину до чогось вразливою.

Різкий звук вже третьої після новин реклами повернув чоловіка до реальності. Його очі і розум знову почали сприймати самотню кімнату маленької квартири. Був задушливий липневий вечір у двадцятих числах місяця; вечір середи, який не приніс ні краплі свіжості після спекотного дня, і який навіть близько не передбачав нічної прохолоди, що могла б хоч трохи остудити запилені дороги, тротуари, будинки і порожні людські голови. Велеслав сидів на дивані перед сорокадвохдюймовим телевізором, який купив після розлучення, тобто ще за два роки до того липневого вечора. Протягом тих двох років не минуло ні дня, коли б він не думав про свою колишню дружину. І все це попри те, що чоловік докладав усіх зусиль, щоб не думати про неї. Але він був одружений п’ять років. Такий період неможливо викинути з пам’яті. За той час нестало обох його батьків, дружина його зрадила і взагалі світ для нього став на п’ять років гірший.

Усі вікна, точніше усі два вікна в маленькій квартирі пана Воронка були відкриті навстіж, але в приміщенні не було ні відчутного протягу, ні будь чого іншого, що могло б прогнати вечірню задуху з його дому. Чоловік так і сидів на дивані у самій лише спідній білизні, тримаючи в руці пульверизатор з холодною водою, яким бризкав на себе через певні проміжки часу. Краплини води змішувались з краплями поту, що виступали на чолі, і висихаючи робили шкіру липкою. Велеслав відчув непереборне бажання піти в душ, щоб освіжитися, вже втретє за той день. Стоячи під напором води, він почувався вкрай втомлено. Тоді присів на дно душової кабіни і сперся спиною об її стінку. Щоб не думати про колишню дружину, він намагався згадати щось не пов’язане з нею. Згадав дитинство. Тоді Велеслав хоч і проводив кожне літо в селі, не любив туди приїжджати. І все це через його дідуся, який під кінець свого життя не розлучався з алкоголем. Із родичів це був єдиний живий для хлопчика дід, але Велеслав його ненавидів. Старий був просто карою для хлопця і своєї дружини. Він так часто напивався, що тверезим його майже ніхто не бачив і не запам’ятав. Бабуся не раз вислуховувала від сусідів неприємні історії про свого пропащого чоловіка. Він пропивав усю свою пенсію. Онук інколи отримував від діда ременем по заді. Це могло бути за найменшу дрібницю. Хлопець іноді навіть боявся повертатися додому з вулиці. Він розказував про це батькам і просив їх не відвозити його в село, але влітку і батько, і матір Велеслава працювали на двох роботах, щоби зводити кінці з кінцями, тому в місті не було кому доглядати за малим Велеславом. Тим не менш з кожним літом хлопчик ріс, а дід ставав усе більш немічним від старості і пияцтва.

Онук справді бажав старому смерті. Спочатку хлопець лякався від таких думок, але потім зрозумів, що ніщо інше діда не зупинить. Велеславу було вже дванадцять, коли п’яний стариган у черговий раз вирішив покарати свого онука ременем. Але це вже було йому не під силу. Хлопчик, побачивши небезпеку, схопив бабусину палицю, що стояла біля дверей, і вперіщив діда по руці. Зламав йому великого пальця. Але спиртне в крові старого не дозволило йому сповна відчути заслужений біль. Дід крикнув на Велеслава так грізно, як тільки дозволяв йому його глухий хриплий голос. Хлопець утік з дому і не приходив, поки старого не забрали до лікарні.

Чоловік продовжував прокручувати в голові спогади, поки пам’ять не вжалила його історією із сусідським собакою. Для Велеслава ця історія була справді жахливою і відбилася на всьому його подальшому житті. Схиливши голову, він мимоволі поглядав на шрами, що залишилися на його ногах і правій руці після укусів того собаки. На обох гомілках накладали шви. Це сталось, коли Велеславу було десять. У селі на вулиці, де він жив, через два подвір’я від його дому сусіди тримали навіженого і досить великого собаку, Біма (таку кличку мала, мабуть, кожна третя собака в селі). Серед дітей і підлітків були такі сміливці, що навмисне дражнили того пса, хоча він і без того гарчав і гавкав, як оскаженілий, проте завжди був за воротами. Сам Велеслав ніколи його не дразнив. Але якось, як завжди, неохоче повертаючись ввечері додому, він помітив, що хвіртка, за якою зазвичай лютував отой собацюга, була відчинена. Хлопець завмер, він не бачив собаки, але це його ще більше злякало. До дому було вже недалеко, і Велеслав вирішив якомога швидше пробігти цю відстань. На це і десяти секунд вистачило б, але вже через дві секунди після того, як хлопець почав бігти, він спочатку почув різкий ривок позаду себе, а потім гавкіт і гарчання. Це був лютий Бім, що вибіг з чужого подвір’я. Хлопцеві перехопило дух. Серце впало в п’ятки. Він подумав, що краще б опинився в той момент у болоті з п’явками. Він не знав, чи краще зупинитися, але страх усе одно не дозволив би йому цього зробити. Усе це відбувалося за лічені секунди. Хлопець заплакав ще до того, як собака вкусив його перший раз. Потім було ще два укуси за ту саму ногу, потім ще кілька за іншу. Велеслав присів, щоб схопити якусь каменюку, але пес мало не стрибнув на нього, і хлопець відмахнувся від собаки рукою, яка за це також отримала укус, порівняно не сильний з тими, що були на ногах. Почувши крик, на дорогу вибігла Велеславова бабуся і хотіла жбурнути в собаку палицею, але її випередив сусід, що також вибіг на дорогу, і приглушив звіра сапкою. Хлопець задихався і захлинався слізьми. Він плакав ще дужче, коли бабуся до нього говорила. Ноги кровоточили. На лівій гомілці теліпався клапоть шкіри. По руці також текла кров. Позбігалися сусіди. Собаку хотіли добити. Хтось не дозволив, бо знав, що його спочатку повинні перевірити на сказ. На місці трагедії залишилися криваві сліди. Бабуся вела Велеслава за руку додому, але він зупинявся за кожним кроком і в ті моменти відчував, як сильно йому боляче. Врешті-решт сусід взяв хлопця на руки і відніс його до приміщення. Велеслав плакав голосно, але п’яний дід спав безпробудно, він не почув і те, як приїхала швидка. У лікарні Велеслав сидів на кушетці, чекаючи лікаря, який незабаром прийшов з трохи перекошеним виразом обличчя. Від нього тхнуло перегаром. Хлопець впізнав запах, який кожного вечора доносився від його діда. Після огляду ран Велеслава відвезли в операційну, щоб накласти йому шви. Уколи наркозу були доволі неприємними. Хлопець намагався не дивитись на те, як йому зашивають рани, але встиг помітити, як на одному оці лікаря постійно змикалися повіки. Все-таки шви наклали належним чином, з ранами ускладнень не було, а в собаки сказу не виявили, хоча друзі Велеслава згодом забили того пса палицями, коли той знову вибіг з подвір’я. Хлопець спочатку був цим задоволений, але потім зрозумів, що собака – це всього лиш собака, і не варто від нього вимагати розуміння, на яке навіть люди частіше за все не здатні. Велеслав через багато років жалів того пса. Він розумів, що та істота, керована інстинктом, але приручена людиною, яка керована взагалі хтозна-чим.

Чоловік вийшов з душу і швидко обтерся рушником. На годиннику була вже без десяти дев’ята. Час спливав повільно. Інколи весь рік минає непомітно, а один день триває цілу вічність. І саме таким був той день. І те, що Велеслав просто лежав на дивані, відбирало в нього більше енергії, ніж один робочий день. А працював він викладачем соціології в університеті. Багато людей думає, що викладачі у вищих навчальних закладах заробляють безліч «лівих» грошей, і багато з тих людей таки мають рацію. Але Велеслав Воронко був людиною совісті, він не взяв жодного хабара за все своє життя, хоча інколи йому хотілося, інколи це добряче йому допомогло б, інколи його матеріальне становище вимагало від нього цього, але чоловік жодного разу не зробив такого вчинку, хоча це було б виправдано, і ніхто його за це не осудив би.

На початку своєї викладацької кар’єри, Велеслав був молодим привабливим життєрадісним чоловіком і сумлінним працівником, який бачив у майбутньому перспективи. Студенти його обожнювали, колеги по роботі поважали і розхвалювали. У віці двадцяти восьми років він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією. На той час вона вже закінчувала свою стоматологічну інтернатуру. Вони зустрічалися два роки, потім одружилися. Батьки Велеслава переїхали в село, залишивши синові двокімнатну квартиру, де й жила молода одружена пара. Тоді Марія вже мала постійну добре оплачувану роботу в стоматологічній клініці, куди її влаштував батько, і заробляла набагато більше, ніж її чоловік в університеті. Велеслава це не дуже турбувало, він сам старався з усіх сил здобувати на роботі різні грошові премії, і дуже часто йому це вдавалося. І хоча життя в домі Воронків здавалося радісним і безхмарним, траплялися й дрібні суперечки, але основним нещастям було те, що Марія не могла завагітніти від свого чоловіка. А вона дуже хотіла дітей. Перші два роки подружнього життя Велеслав з дружиною вирішили не заводити потомство, а потім просто не вдавалося. Коли батьки дружини дізналися, чому в них так довго нема внуків, то порадили дочці розлучитися, бо в неї, як вони казали, ще все життя попереду, а діти, власні діти в ньому головне. Для Марії розмова про розлучення була абсурдною. Сам же Велеслав ніколи не був зациклений на дітях, але дуже хотів зробити дружину щасливою, хоча від нього це вже не залежало. У той період сімейне життя Воронків дало перші тріщини. Чоловік запевняв дружину, що разом вони все зможуть пережити, пропонував всиновити дитину, але Марія не вірила, що зможе полюбити чужого первістка, вона хотіла сама його народити. У результаті подружжя почало приділяти більше часу і уваги власній роботі, а не власним стосункам. І хоча почуття між ними не згасли, проте зовнішнього прояву майже не мали.

На роботі у Велеслава ніхто про його особисті проблеми не знав, хоча колеги і студенти помітили в поведінці викладача деякі зміни. Чоловік тримав емоції в собі, він хотів поговорити з дружиною, але вона уникала болісних розмов. Марія не могла говорити про те, що між ними відбувається, саме з Велеславом, вона думала, що в основному це все його провина і саме тому начебто не хотіла дошкуляти чоловікові, і вже саму цю мету вважала для нього підтримкою, і не розуміла, чому Велеслав нехтує такою підтримкою. У клініці в Марії все було навпаки, вона плакала, жалілася колегам по роботі, про її проблему знали всі. І оскільки жінка була неабиякою красунею, чоловіки у клініці наввипередки рвались втішити її теплим словом чи запрошенням на обід. Це були інші чоловіки, не такі, як Велеслав. Вони були багаті. В основному це були розбещені дорослі з манерами юнаків. Але Марію не цікавили ні вони, ні їхні статки. Вона лише думала, чому її чоловік не може бути таким співчутливим, чому не заплаче через свою проблему. Таким чином Марія більшість часу проводила у компанії інших чоловіків: на роботі, на обіді, по дорозі додому.

А Велеслав, скільки б він часу не проводив на роботі, тільки й думав про свою дружину і про їхню спільну проблему. Він йшов на роботу і повертався звідти з головним болем, картаючи себе за те, що робить боляче дружині. Чоловік вважав себе винним: якби він не покликав її заміж, то зараз вона могла б мати дітей і хорошу сім’ю. І кожного дня ця думка боляче свердлила йому мозок.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
02.03.2013 Проза / Оповідання
Ніч унизу (Частина II)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Оповідання Про життя і смерть
25.04.2013 © Тетяна Чорновіл
Рядки неписаного щоденника
02.03.2013
Ніч унизу (Частина I)
31.12.2012 © Юрій Шеляженко
Втеча Діда Мороза
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 96  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання, Велеслав, липневий вечір, спогади
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 03.03.2013 03:30  © ... для Тетяна Белімова 

Слово "факел" в українській мові є. Є і слово "напір", яке в О. В. буде "напором". Але дякую за критику) 

 02.03.2013 20:33  Тетяна Белімова для © ... 

Багато дуже русизмів: факел - смолоскип, напор води - струм і т.д.
Написано нецікаво. От у наступній частині у вас є така фраза - "людина без поезії", а тут я бачу художній твір "без поезії" - тобто без поетичних засобів, що, власне, і відрізняє художній текст від публіцистичного. 

 02.03.2013 05:36  © ... для Каранда Галина 

Дякую)
Уникати повторів мені справді важко, поки що не маю достатньо досвіду. 

 02.03.2013 04:48  Каранда Галина для © ... 

загалом сподобалося. правдиво, жорстко, цікаво. трохи є технічних моментів, таких як повторювання однакових слів в сусідніх реченнях (напр., п"явки, проблеми...) , але загальне враження дуже позитивне. Вітаю на Порталі! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
12.04.2014 © СвітЛана
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди