Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
30.04.2013 11:47Роман
Трагедія  Про кохання  
20000
З дозволу батьків
© Тетяна Белімова

Ізольда - Трістан - Ізольда

глава десята
«Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло,
Мою душу самотню пожерла гадюка-нудьга,
І, безсилий, хилюсь я, хоч ще молоде моє тіло…
Я знемігся, згорів… Моє серце на попіл зотліло, -
В нім погасла снага.

Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина;
Зграї гарпій проклятих, що звуться «навіщо», «куди»,
Мою душу жеруть… Як покинута в лісі дитина,
Я самотній стою. Наді мною реве хуртовина,
Замітає сліди»
«VAE VICTIS!» Микола Вороний
Тетяна Белімова
Опубліковано 30.04.2013 / 16717

Я кохав і ненавидів її… Кохав так сильно, що не замислюючись дав би себе вбити за неї – ненавидів настільки, що вбив би сам… вбив би її… просто… жорстоко…відсторонено… за те, що не стала моєї… ніколи нею не була…

Ці думки – про неї – про себе – про світ навколо – жорстокий – немилосердний… Щораз далі й далі від людей… Долаючи нетрища, волочачись, схожий на дикого звіра, який забув людську мову, звичаї… Мені всі заважали… Думати? Жити? Існувати?

-          Трістане! Гей! Ясний пане! Вийдіть-но! Треба погомоніти! Ми знаємо, що ви там!

Вони знають, що я там – тут – всередині? Як вистежили тільки? Вивідали і цей віддалений мій лісовий сховок? А може, якщо сидіти тихо, врешті підуть? Те, що у хатину цю не ткнутися – побояться, ясно, як білий день.

Не хочу нікого бачити! Ні з ким не бажаю вступати в жодні перемовини! Коли? Коли вони всі дадуть мені спокій? Що їм треба? Живуть же інші – день-у-день, рік-у-рік – прості – самим – собі – належачи? Так, як росте трава? Як чорніють гори на обрії? Отаким непомітним маленьким звірятком, може, пташиною в небі – тихо розчинитися у цьому бутті… жити… існувати… відбути цей свій строк на землі і ледь вловним духом піднятися по смерті у кращий світ…

-          Трістане! Ми все одно не підемо! Ми – королівські посланці!

Ці точно не підуть… Мандрують за мною… Невідступні, як тіні… Невблаганні посланці долі… Мабуть, таки варто вийти до них. Тікати, ховатися – не-геройська справа… А я таки герой, хай і колишній…

-            Чого вам? Що треба? Кажіть і провалюйте! І не смійте більше нишпорити! Не ходіть за мною! Я свого рішення не зміню! На службу до вашого пана не стану! Так що праця ваша марна!

Старший з них, уже бачений мною вдесяте скурвів син (вивідувач майстерний, нема де правди діти!) підійшов до мене зовсім близько і стишеним голосом промовив:

-            Трістане! Вам таки треба неодмінно прибути до нашого пана… бо там… одним словом, там є лист для вас…

-            Який лист? Від кого? Кажи?

Не помітив навіть, як люто тряс цього ні в чому не винного хлопця за горло – він уже харчав… І лише коли почув, що то невеличка цидулка, запакована сургучевою печаткою, і що ніхто не смів та й не посміє зламати її без мене, хай би там що, пустив його:

-          Які букви на печатці! Кажи? Ну?

Королівський посланець, весь побагровілий, скажено хекаючи, втупив у мене розширені від жаху очі:

-            Пане! Я – неписьменний! Ви мене хоч убийте тут, я не назву вам тих літер… Вам треба до королівського палацу…

Шлях… Довгий… Виснажливий… Майже по бездоріжжю – так далеко загнала мене доля… Чи це я сам так надійно загнав свою долю у глухий кут? Я не бажав жодного відпочинку! Прагнув, якнайшвидше дістатися того клятезного палацу! Був переконаний, що то – звістка від неї! Так! Така бажана! Жадана! Вистраждана! Вона не могла бути настільки жорстокою, щоб не написати! О! Я один із живих і здравствуючих знав, яке добре й щире серце мала Ізольда! Вона… вона… поверне мені своє кохання… мій рай – спокій – пекло – життя – спочинок – роз’ятрення – народження – смерть – втрату – здобуток – існування – безмежність – конечність – моє все!

-            Пане! Коням треба дати спочити! Та й люди такожвже потомилися! Вам би самому спочити?

Я ліг, як всі вони… та не міг ані заснути, ані перестати думати про той лист… Чого так довго? Більше року не писала… І серце її продовжувало битися? Битися без мене? Чого ж моє не хотіло? Ледь не спинялося щомиті… Щохвилини відчував із якою нехіттю, долаючи фізичний супротив, викидало воно кров… Як повільно напинався живчик на скроні… Як життя – живе життя – зупинялося в мені до стану анабіозу – сну із відкритими очима – напівіснування – напівмарення (о! ці солодкі спогади – фантастичні марення! якби була на те моя воля, то поринув би у них цілком! знову й знову б переживав миттєвості свого колишнього щастя! якби ж якась моргана могла замкнути мій час і простір на тому дні – коли – я – був – щасливий – і – коханий – Ізольдою – я б, певно, не вагаючись віддав їй душу…). Не раз виникала думка – для – чого – це – життя – без – неї? Що мене спиняло? Відводило від фатального краю прірви? Тримало на цьому клапті земного простору, перетвореного на в’язницю для душі, – мою персональну в’язницю? Віра? А може, надія? Кохання? Усвідомлення того – що – це – і – так – рано – чи – пізно – відбудеться? Те пророцтво, яке обіцяло дочасну смерть?

Ми під’їхали до королівського палацу пізно ввечері, коли перший літній смуток – смуток згаслого довгого й молодого літнього дня – добігав свого апофеозу: сонця вже не було на небі, лише верховіття дерев недалекого лісу де-не-де відбивали багряну барву цього живого похорону.

-            Дивися, онде королевичі Каердін і Рівален… Освітлюють дорогу смолоскипами…

-            Ага… точно… а оно й їхня сестра Ізольда Білорука… теж вештається… не спить… ги-ги… не терпиться побачити героя…

Ще одна безсонна ніч… Про те, щоб вимагати листа вночі, звісно, не було й мови… А зранку – прийом, а значить, знову відстрочка… Коли ж? Коли? Як дожити до ранку? Серце спинися! Хоч на хвилину! Дихати! Жити!

Новий день і новий із ним клопіт – вмивання, вичісування тієї сплутаної гриви, у яку перетворилося моє світле, розкішне колись волосся, вбирання, врешті сама аудієнція, яка скінчилася нестерпно довгим обідом… Я їв – глитав, не розбираючи що: смак, колір, запах їжі – усе злилося в одне одноманітне й механічне пожирання… І лишень наприкінці, коли вже було подано десерт, мені на маленькому блюдечку – як приємні солодощі – подали перем’ятий і якийсь весь зіжмаканий згорточок. Печатка, проте, залишалася цілою…

-          Трістане! Куди ж ви? Ми ще не скінчили!

Та я не чув цих слів – вибіг (може, й навіть вилетів…) з-за столу і щойно опинився сам у коридорі – зламав печатку. Я впізнав цю руку! Це було писання від …Гувернала, мого дорого, мого відданого вчителя:

« Королева Ізольда вирушає у серпні на прощу».

Всього сім слів… Сім слів? Сім слів, які перевернули життя… Моє життя!   

Київ 29 квітня 2013 року
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
29.04.2013 Поезії / Любовний вірш
плями на сонці
03.05.2013 Поезії / Вірш
Напиши мені листа, коханий Травню!
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
ІЗОЛЬДА - ТРІСТАН - ІЗОЛЬДА
07.02.2013
Ізольда - Трістан - Ізольда (Глава перша)
22.04.2013
Ізольда - Трістан - Ізольда (глава дев`ята)
30.04.2013
Ізольда - Трістан - Ізольда (глава десята)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 123  Коментарів: 7
Тематика: Проза, роман, Ізольда, Трістан, думки, смерть, королевич, живе життя, кохання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.01.2014 09:59  © ... для Марина Моренго 

Планую:) Але початок маю переробити))) Вже бачу його інакшим. Саме ці глави не буду міняти. 

 28.01.2014 01:05  Марина Моренго для © ... 

А продолжение планируешь? 

 30.04.2013 12:36  СвітЛана для © ... 

:) 

 30.04.2013 12:31  © ... для СвітЛана 

Бач! Добре, що твої батьки вчасно зорієнтувалися!))))))))))
Ми їм за це дуже вдячні!)))))))))))))))))))) 

 30.04.2013 12:28  СвітЛана для © ... 

А мала бути Ліза, в честь прабабусі Савети...!!! 

 30.04.2013 12:22  © ... для СвітЛана 

Дякую, Світланко! Весь час думаю, що імена - невипадковість! от ти дійсно дуже світла людинка!
Так! Інколи й сім слів можуть вмістити всесвіт!)) 

 30.04.2013 12:18  СвітЛана 

О...Ці Трістанові марева, які повторюються спочатку і у кінці частини... ))) На одному подиху читала і уявляла, як Трістан зриває печатку, а там всього сім слів... Але таких потрібних!!!
Вмієш, ти, Тетяно, передати емоцію!... Як реальність))) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди