Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.07.2013 00:15Казка
 
Вагнесса, принцеса Тасмінська
10000
З дозволу батьків
© Оля Стасюк

Вагнесса, принцеса Тасмінська

Частина 2
Ще буде третя частина)
Оля Стасюк
Опубліковано 13.07.2013 / 17995

Принц штовхнув нападника на кущ ліщини і гілка випадково стягла з того маску. Яким же було здивування Фердинанда, коли він побачив красуню з ринку з глибокими синіми очима! Вона стояла проти нього з наставленим мечем і зовсім не хотіла здаватися. Де й поділася та сором’язливість, той юний наляканий рум’янець! Натомість чарівні очі горіли сміливістю, а руки незворушно стискали меч.

-          Це ти?  - запитав вражено принц. Але одразу ж отримав удар у відповідь, від якого ледве встиг ухилитися.

-          Чому ти тут? Навіщо ти це робиш? – допитувався принц, відражаючи удари, але красуня мовчала. Хіба що очі стали менш войовничими і в них пробилася тиха смиренна туга, яка деякий час боролася з сміливістю у погляді.

-          Ти знаєш, хто я? Я – принц Фердинанд, син Септина ІІ.

-          Я знаю… - врешті стиха озвалася дівчина. Але одразу ж відкинула свій смиренний погляд і ледь не вибила меча з рук принца.

-          Ти грабіжниця?

-          Ні.

-          Тоді навіщо забираєш золото?

-          Іншим разом скажу.

-          Чому?

-          Забагато питань, принце.

-          Як ти ……… - принц хотів сказати «смієш так зі мною говорити», але її погляд зупинив його.

Раптом нападниця послизнулася, але вчасно оперлася на дерево. Принц блискавично схрестив її меч зі своїм і притис її до стовбура. Вони обоє важко дихали.

-          Хто ти? – запитав Фердинанд, намагаючись надати своєму голосу відповідний тон.

-          Нападниця.

-          Навіщо ти це робиш?

Дівчина не відповіла. Принц дивився у її бездонні очі і раптово поцілував її.

Красуня відштовхнула його. На її щоках палав рум’янець. Вона вибила з рук принца меч і притисла його до протилежного стовбура.

-          Ти вб’єш мене? – запитав Фердинанд.

-          Ні.

Красуня враз гукнула, наче якась пташка, і з-за дерев вистрибнуло троє воїнів у чорних масках. Вони оглушили Фердинанда, зв’язали його, поклали на коней поряд з іншими та відправили до замку.

Але красуня це не бачила. Вона зникла, як тільки з’явилися воїни.

********************************************************

На камені коло річки сиділа дівчина у світло-зеленій сукні і сумно дивилася у воду. Річка сміялася, гралася переливами, бавилася на порогах, а потім мирно хлюпотіла і приємним холодом торкалася босих ніг. Темні пагони осоки спокійно коливалися навколо. Легкий вітерець кудойвив довге волосся верб і вони хиталися йому в такт. Співали непомітні пташки, гули бджоли над розсипами золотого жовтцю і мілкими чебрецевими квіточками; кропива і м’ята шепотілися між собою.

На воді часом з’являлися маленькі і великі кола – це срібноспинкові верховодки бавилися у прозорій товщі чи сердиті раки поважно ходили по дну, зриваючи клешнями густі зелені водорості.

Але дівчина не помічала краси природи. Вона сумно дивилася на прозоре плесо води і думками була десь дуже далеко.

З-за дерев вистрибнула ще одна дівчина. Вона була русява, у оранжевій сукні, з широкою посмішкою і карими очима. Дівчина підбігла до подружки.

-          Нессочко, ходімо з нами! Ми ідемо до міста, посвяткуємо зо всіма.

-          Ідіть без мене, - стиха відповіла та, не підводячи голови.

-          Ти чого, сонечко? – стурбовано запитала русява.

-          Нічого, Розанко, все добре. Ідіть, відпочиньте трохи. Зі мною все в порядку, я посиджу трохи тут.

-          Гаразд, посидь, якщо хочеш… – відповіла стурбована подружка і нечутно пішла.

Дівчина ще довго сиділа і дивилася на лискучу поверхню річки. Сумно хитався очерет. Сонце сідало, фарбуючи воду у золоті блиски на своєму шляху. Дві сльозинки, як дві чарівні перлини, безмовно впали на траву із бездонних синіх очей дівчини…

-          Що сталося, принце? – запитала Ядвіга, як тільки Фердинанд повернувся до замку. Той почувався розгубленим і королева вже хотіла святкувати перемогу – особливо коли дізналася, що нічого з цього рейду не вийшло. Однак принц мало звертав на неї увагу – він одразу ж прослизнув до своїх покоїв, глибоко замислений і неуважний до навколишнього світу. Здавалося, що він не дуже засмучений поразкою, а його турбує щось глобальніше. На настирливі питання Ядвіги він сказав лише:

-          Нічого… Все гаразд… Наступного разу я їх обов’язково викрию… - і зник, прикривши двері.

Ядвіга вже була ладна висловити відверту образу, однак вчасно зрозуміла, що це нічого не дасть. Жорсткий допит охорони не дав позитивних результатів – воїни справді нічого не бачили, окрім чорних масок і лискучих мечів. Що сталося з принцом вони теж не знали. Ядвіга була дуже люта – носилася по замку і сварила всіх, хто траплявся під руку. Вперше вона не знала як діяти.

Принц замкнувся в своїх покоях і нічого не хотів їсти. Так і просидів до наступного ранку. Йому постійно здавалося, що навколо нього – частинки якогось пазлу. Їх треба тільки зібрати, і все налагодиться – але Фердинанд поки що нічого не міг второпати. Тому постановив наступного разу супроводжувати податки з більшим загоном. І обов’язково добитися правди.

Кілька разів загони проходили через ліс – і нічого. Подовгу зупинялися на кожному кроці, вдивлялися у листкову повінь навколо і не помічали нічого підозрілого. Ніхто не нападав на п’ятий, ні на шостий раз.

«Це через те, що я впізнав її – думав принц і сварив себе за необачність. – Тепер я ніколи її не побачу…»

Фердинанд жив у палаці і майже кожного разу супроводжував перевезення податків. Жоржетта щодня крутилася коло нього, вимагала уваги, просто-таки переслідувала його. Принц ледве втікав від неї. Нерідко він втрапляв у сіті Ядвіги і був змушений довго говорити про своє майбутнє весілля, якою має бути його наречена і які великі багатства його краю.

-          Досить вам вже ходити із загонами – наче на роботу зібралися! – говорила королева. – Видно, ці злодії злякалися Вас і втекли. Ми дуже вдячні Вам і хотіли б влаштувати бал на Вашу честь. Вас супроводжуватиме перша дівчина королівства, принцеса Жоржетта.

-          Дякую, - відповів принц. –Я востаннє перевірю надійність загонів і повернуся до палацу.

Фердинанд втік, радий, що зміг здихатися Ядвіги. Можливість весь вечір бути поряд з Жоржеттою теж не тішила його.

«Треба скоріше знайти наречену, доки ця любляча мама не нав’язала мені свою примхливу дочку…» - думав він.

Нашвидкоруч зібравшись, Фердинанд вирушив до лісу. Як завжди, все було спокійно. Пташки безтурботно перелітали з місця на місце і чарівно співали. Коні ступали тихо, а під час зупинок нахилялися до запашної трави і скубали її молоді стебла. Де-не-де витиналися м’які стебла дикої цибулі, ніжних фіалок, маргариток і ромашок. Терпко пахло чебрецем, на узліссях, де земля хлюпала під ногами, виднілися кущі густого хвощу. Трава тут була висока, з ріжучими краями. Плющ обвивав товсті стовбури дубів; алея високих сосен наповнювала повітря красивими ароматами.

Коли загін підійшов до останньої галявини, раптово звідкись пролунав свист і загін потрапив у засідку. Коні заплуталися у тонкій дивній сітці в траві, що  паралізовувала їх рухи. Ще кілька воїнів із загону були схоплені рухливими капканами і ласо, які спершу видавалися просто кущиками трави і плющем. Інші витягнули мечі і стали напоготові. Але все стихло – ті люди, що попалися до пасток, невідомо куди зникли.

Хвилина, дві пройшли в напруженому чеканні. Нічого не відбувалося. Коні фиркали і все більше заплутувалися у волосіні. Принц та інші намагалися їх заспокоїти. Мішки з золотом поки були цілі.

Раптово вихором налетіли чорні воїни. Вони схопили принца та податки, оглушили інших і відправили зв’язаними усіх, крім Фердинанда, до замку. Це сталося так несподівано і швидко, що принц нічого не встиг побачити. Його теж оглушили і зв’язали.

Прокинувся принц у затишній хатинці на м’якому ліжку. Вікон не було, тільки багато великих свічок горіло навколо.  Красиві покривала були майстерно розшиті. Крім ліжка тут стояв стіл з різьбленими ніжками. На ньому височіла рожева ваза з квітами.

Навпроти принца сиділа на стільчику незнайомка з ринку і вишивала. Фердинанд любувався нею. Йому весь час здавалося, що він ще десь бачив цю дівчину. Вона була справжньою красунею – волосся, злегка зібране, розсипалося, наче шовкові нитки злегка кинули зверху на сукню. Ніжний золотистий комірець відтіняв білизну лебединої шиї; там висів красивий опаловий амулет. Сукня на незнайомці була ясно-синя, струнка талія - стягнута білим пояском. Красуня помітила його і відклала шиття.

-          Де я? - запитав принц.

-          У тому місці, де Вас не знайдуть.

-          Ви викрали мене, щоб вимагати викуп?

-          Ні.

-          Вбити?

-          Ні.

-          Тоді навіщо?

-          Просто поговорити.

Красуня підійшла до нього і сіла на стільчику коло ліжка.

-          Як Вас звати? – запитав принц.

-          Несса… Просто Несса.

Красуня запнулася і продовжила:

-          Ви захотіли допомагати Ядвізі і це Ваше право. Однак пропоную Вам назавжди відмовитися від цього. Податки, що стягаються, незаконні.

-          Хіба Ви щось про це знаєте? – недовірливо запитав принц.

-          Кажу – значить знаю. Податки завищені. Я з моїми воїнами просто забираю їх і віддаю назад селянам.

-          Хіба Ви не розумієте, що це – не вихід?

-          Поки ми нічого не в силі зробити. Можливо, незабаром щось зміниться.

-          І нічого не лишаєте собі? – знову не повірив принц, окинувши оком розкішне меблювання кімнати.

-          Ні. Все для себе ми або принесли з свого дому, або заробили чесною працею. Ми займаємося господарством та ремісництвом, як інші. Ви це бачили, коли зустріли мене на ринку.

-          Скажи, навіщо тобі це все? – принц підняв сміливий погляд на дівчину, але був вражений не менш мужніми очима, з якими він зустрівся.

-          Роблю – значить потрібно.

-          Стільки таємниць…

-          Моя порада, принце – швидше їдьте з цієї країни. Знайдіть наречену… - Несса раптом запнулася, але зібралася з силами і продовжила:

-          І їдьте. Ви не знайдете щастя в цій країні.

Красуня замислилася і замовкла. Фердинанд дивився на неї… Раптом помітив знайомий амулет на шиї і згадав, де її бачив.

-          Вагнесса Тасмінська!

Несса швидко підняла голову і дивилася на Фердинанда широко відкритими очима.  Її великі глибокі сині очі були особливо прекрасними і цей момент.

-          Не лякайся, я нікому не скажу, - заспокоїв її принц і взяв її за руку.

-          Скажи, чому ти тут?

Принцеса трохи помовчала.

-          Тобі розповідали про моє так зване викрадення?

-          Так… Але там дуже багато незрозумілого… Що насправді сталося?

-          У той нещасливий день, коли всім оголосили про моє зникнення, ми з моєю нянею Тріоною якраз їхали до твого королівства. Я не знала навіщо, але ніякого сувою при мені не було. Був якийсь лист, написаний ще моїм батьком, але Ядвіга відібрала його в мене в останній момент і сказала, що відправить поштою. В лісі воїни, – а це були найвірніші слуги королеви, – раптово залишили мене з нянею у самій хащі. Ми не знала куди йти і як, бо вже насувалася ніч.

Ми вийшли до річки і спинилися коло неї. Там зустріли трьох дівчат, що поверталися додому. Одну з них, Розанку, я добре знала – вона була моєю подружкою ще з часів навчання. Дівчата привели нас до себе додому. Їхні батьки тоді працювали у замку.

Я не могла повернутися, бо Ядвіга все рівно знайшла б привід і випадок, як мене вбити. Тим більше в мене був лише амулет – ніякого сувою не було. Дівчата не видали б мене. Їм теж геть не подобалася королева і її закони. Міла згадала, що у її батька в лісі є закинута землянка. Тут ми і знаходимося. Це радше підземна хатка, вхід до якої знаходиться під старим деревом.

Сюди ми принесли деякі речі, щоб можна було пережити перший час. Спершу, поки ліс прочісували, я боялася виходити назовні. Дівчата приносили їжу, а ми з Тріоною займалися вишиванням, ткацтвом та іншими такими ремеслами. Пізніше старенька няня стала лишатися тут сама – я виходила з дівчатами і працювала з ними на городі, в саду. Жили ми за кошти, що отримували від проданих речей з ремісництва, овочів та фруктів. Дівчата часто живуть тут, особливо зараз, коли їх батьки цілодобово в замку. Ми добре вивчили ліс, тому постачаємо до замку гриби та ягоди.

-          Чому ти не повернешся? Адже народ тебе впізнає…

-          Ти мене теж не одразу впізнав, хоч бачив на портреті, правда ж? За ці три роки я досить змінилася… І королева не пустить мене без сувою – на людях. А таємно від них – просто вб’є.

-          А якщо ми зможемо дістати сувій? Чи королева його вже знищила?

-          Ні, Ядвіга напевне ховає його десь, бо розуміє, що я колись повернуся. Тоді вона дістане цей документ і доведе, ніби я несправжня. А викрасти його навряд чи можливо…

Вагнесса опустила очі і замислилася. Але потім швидко підняла голову і сплеснула руками:

-          Я ж тебе не познайомила з дівчатами! Зараз їх покличу.

І вона вибігла. За кілька хвилин повернулась, але не сама, а з трьома подружками і бабусею.

-          Це – Тріона, - показала принцеса на стару. – Моя вірна нянечка і помічниця. Русява – Розанна, моя вірна подруга. Її сестра – Каміла або просто Міла. Вона дуже розумна, прочитала багато книжок і придумує для нас багато нових ідей, - Вагнесса трохи помовчала і продовжила. – Це вона вигадала ті пастки, до яких ви втрапили. А брюнетка – Нона, сусідка сестер. Вони товаришують з дитинства.

Тим часом Тріона принесла обід і всі продовжили розмову за столом. Розанка веселилася і пересипала розповідь жартами; Міла додавала влучні зауваження, а Нона переважно мовчала.

-          Отак ми вже кілька місяців хазяйнуємо в цьому лісі, - говорила Розанка, - а золото повертаємо селянам.

-          Де ви так навчилися?

-          Зауважили на тому, що вміємо, - сказала Міла. – У нас немає особливої сили, зате ми спритні, швидкі і можемо застати раптово. Віднедавна ще стали використовувати пастки.

-          І ви весь час живете тут?

-          Так.

Після обіду сестри пішли до лісу, Нона сіла за вишивання(вона була чудовою в цій справі), а Вагнесса і принц вийшли на поверхню і сіли коло річки.

-          Тобі треба повертатися до замку, - порушила мовчанку Вагнесса.

-          Я вам заважаю?

-          Ні. Але тебе будуть шукати. Ядвіга, напевне, з розуму зійде. До того ж, тобі треба знайти наречену…

-          Я знайшов її, - відповів принц.

Вагнесса опустила очі.

-          Скажи мені, - продовжив Фердинанд, - це ти стояла тоді на пагорбі пізнього вечора у білій сукні?

-          Я… Хтось мене ще бачив?

-          Ні. Я спостерігав за тобою з вікна у вежі. Ти не могла забути про замок?

-          Там моя домівка…

Вони знову помовчали трохи. Врешті Фердинанд сказав:

-          Чому ти не запитуєш, хто моя наречена?

-          Навіщо? Це мене не стосується.

-          Стосується, Нессо. Якщо ти згодна стати володаркою Північного королівства, якщо ти не проти зайняти навіки місце в моєму серці…

-          Я не можу, - спинила його принцеса зі сльозами на очах.

-          Чому? Ти не любиш мене?

-          Не в тому річ… Ядвіга не дасть згоди на шлюб.

-          Чому все в цій країні впирається в одну противну тітку? – вскочив принц і почав ходити взад-вперед біля озера.

-          Бо вона створила такі закони.

-          А ми не будемо жити за вашими законами. Я повезу тебе в свою країну, де я можу одружитися з будь-якою тасмінкою за велінням свого батька.

-          Тоді наші країни воюватимуть. Я не допущу цього. Їдь… - Вагнесса обвила його шию руками і поцілувала. – Їдь і забудь мене.

-          Але ж ти можеш стати королевою! Якщо ти повернешся до палацу, ти станеш правителькою Тасмінського краю як дочка короля. Я вкраду той сувій!

-          О, навряд. Тобі доведеться стати дуже близьким до королеви.

-          А що, як я скажу, що одружуся на її дочці?

-          Нізащо! Для Жоржетти це буде надто важкий обман… Вона не звикла програвати.

-          Тоді як, моя принцесо?

-          Гаразд… Просто вдай, що ти залицяєшся до Жожетти, але нічого не обіцяй їй. Все рівно ця примхлива Барбі як завжди надумає собі багато зайвого.

-          Це буде важко, - зізнався Фердинанд.

-          Як дістанеш сувій, повертайся до лісу. Ввійди до землянки через отвір у стовбурі, що я тобі показувала. Хто-небудь завжди буде там – або я, або нянечка.

-          Іще одне…

-          Що?

-          Пообіцяй, що берегтимеш себе і не показуватимешся у місті, доки я не повернуся. Ядвіга може про щось здогадуватися. Вона досі не впевнена, що вбила тебе тоді.

-          Обіцяю.

Ввечері принц вже був у палаці. Він розповів Ядвізі про те, як його схопили невідомі грабіжники в чорних масках, два дні тримали у себе, а потім почали кудись збиратися і лишили його зв’язаним на дорозі. Принц був певним, що вони не повернуться.

Королева була рада, що майбутній жених її дочки повернувся – і не більше. А ще її тішило те, що принц став більше уваги приділяти Жоржетті......

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.07.2013 Проза / Казка
Вагнесса, принцеса Тасмінська (Частина 1)
13.07.2013 Проза / Казка
Вагнесса, принцеса Тасмінська (Частина 3 (остання))
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Казки
06.07.2011
Таємниця чорної перлини
16.05.2013
Я обожнюю дощ
13.07.2013
Вагнесса, принцеса Тасмінська (Частина 2)
05.08.2013
Шторм
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 104  Коментарів: 2
Тематика: Проза, казка, принц, красуня, наречена, меч, незнайомка, Вагнесса Тасмінська, королева
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.07.2013 18:31  © ... для Тетяна Чорновіл 

життя вчить) навіть у казковій країні) 

 16.07.2013 14:38  Тетяна Чорновіл для © ... 

Цікаво! Несса аж занадто розсудлива і войовнича на свій вік! )) 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +38
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди